Метод дискусії на уроках

План

1.                     Вступ.

          1.1Актуалізація проблеми.( Ст..2 )

          1.2 Становлення та розвиток дискусії.(Ст..3-5)

2.                     Впровадження даної проблеми в практиці :

      Сутність дискусії.(Ст..5-10)

      Технології опрацювання дискусійних питань.Методичне забезпечення уроків історії з елементами дискусії.(Ст.10-26)

      Дискусійні методи у вивченні історії в школі. (Практичне застосування.)(Ст.27-33)

      Додатки.(Ст.33-35)

3. Висновок. Результативність.(Ст.36-38)

4. Використана література.(Ст..39)

1.1  На мою думку вибрана мною тема «Особливості методичного забезпечення уроків історії з елементами дискусії» є досить актуальною на сьогоднішній день для вчителів історії.

   Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти. Вона повинна не тільки допомогти учням засвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчо мислити, аргументовано захищати власну точку зору, критично ставитися до джерел інформації.

  Одим із шляхів розв'язання цих завданнь є організація спілкування школярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів.Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значною мірою сприяє розвитку мислення,дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку.Тому мета курсової роботи полягала у вивченні основних видів організації дискусії,  виявленні особливостей її застосування як методу навчання,особливості методичного забезпечення уроків історії з елементами дискусії.

     У сучасних умовах формування демократичної держави й громадянського суспільства в Україні постають нові завдання історичної освіти. Шкільна історична освіта має дати учням не лише суму нових знань, але й сприяти серйозній внутрішній роботі щодо формування власного ставлення до ідей, цінностей, інформації, обробка та відбір якої потребує від школярів чимало знань, а також уміння аналізувати факти й судження та аргументовано захищати власну точку зору.
   Отримана учнями інформація в межах однієї теми базується на різних джерелах, які можуть суттєво відрізнятися одне від одного, бути суперечливими. Тому школярам важко зорієнтуватись у великій кількості фактів та їх інтерпретацій. Завдання педагога полягає в допомозі учневі не тільки розібратися в отриманій інформації, а й виробити власну позицію щодо неї. Реалізація цього завдання може відбуватися різними методами, найбільш поширеними з яких є такі: подання суперечливого змісту навчального матеріалу вчителем, спеціальна організація обговорення суперечливих питань учнями на уроці, а також за допомогою постановки дискусійних питань

1.2 Наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. в історичному матеріалі відбилася популярна під час перебудови ідея особливого значення людського чинника в перетворенні суспільства. Програма з історії (1989 р.) вже орієнтувала вчителя на подання всебічних оцінок діяльності окремих історичних осіб: “В.Ленін як людина, державний і політичний діяч”, “Партійна та державна діяльність М.Хрущова”; до програми вносились питання, що вимагали аргументованих різнобічних оцінок, приміром: ”Ставлення до російсько-японської війни в російському суспільстві”. Крім того, в засобах масової інформації в цей період оприлюднюється багато нових різноманітних історичних джерел, що вимагало обговорення на уроках історії, організації вчителем дискусій.

Проголошення в 1991 р. державної незалежності та суверенітету України радикально вплинуло на трансформацію змісту шкільної історичної освіти та методику її викладання. У 1992 році було запропоновано новий проект програм з історії (6-8 класи) та тематичне планування для 9-11 класів, яке передбачало різні оцінки історичних явищ та альтернативні погляди на них. Автори тематичного планування, пропонуючи на уроках торкатися питань на зразок: “Неоднозначність оцінок Наполеона I” або “Вихід змовників на Сенатську площу 14 грудня 1825 року – повстання чи акт громадянської непокори?”, – спонукали вчителів до використання дискусій на уроці. Крім того, в програмі з історії України 1992 року містився перелік умінь, серед яких пріоритетне значення надавалося дослідницько-пошуковим (працювати з різними джерелами знань, зіставляти інформацію з різних джерел, оцінювати події та людей, які згадуються в них, обґрунтовувати своє ставлення), особлива увага приділялася розвитку вміння висловлювати й відстоювати власну точку зору в різних навчальних ситуаціях (формулювати власну думку, аргументовано її висловлювати, брати участь у шкільних дискусіях, “круглих столах” тощо).

У програмі 1996 року та її редакціях 1998 та 2001 років було зроблено наголос на спрямуванні навчання на розвиток історичного мислення учнів, показником якого вважали інтелектуальні вміння. Звідси – спрямованість методики викладання історії в цей час на аналітичну роботу та проблемно-діалогове навчання [2].

У зв’язку з переходом до 12-річної освіти було переглянуто і структуру змісту шкільної історичної освіти у напрямі інтегрування соціальної, економічної, політичної і духовної історії та висвітлення тісного взаємозв’язку всіх сфер людського буття. Основним результатом навчання історії стало вважатися набуття учнями певних компетентностей, що становлять складні вміння, які ґрунтуються на знаннях, досвіді та цінностях. Серед умінь, якими мають оволодіти учні основної школи, програмою 2005 р. визначено такі: виступати перед однокласниками, аргументувати власну позицію з посиланнями на джерела, будувати докази чи спростування, брати участь у дискусіях. У старшій школі учні мають вміти вести як усні, так і письмові дискусії, що зумовлює зміни в методах викладання історії та обов’язковість використання на уроках історії дискусій.

Велика увага приділяється застосуванню дискусій у країнах Євросоюзу. Зокрема, в національному стандарті вивчення історії в курсі середньої школи Великої Британії визначаються навчальні вміння, які необхідні для обговорення. Наприклад, у категорії “Тлумачення історії” визначено: на прикладах демонструвати, як історичні інтерпретації залежать від вибору джерела інформації; демонструвати розуміння того, що брак історичних свідчень може призводити до розходжень у поясненнях того, що відбувалось в історії, або пояснювати, чому окремі люди, групи або спільноти інтерпретують та використовують історичні факти по-різному. У категорії “Робота з історичним джерелом” визначається таке вміння: демонструвати розуміння того, що цінність будь-якого джерела завжди умовна і залежить від того, відповідь на яке питання ми намагаємось за допомогою його знайти, і т.ін. У програмах з історії Великої Британії також визначаються вміння, якими з віком мають оволодіти учні і які використовують у дискусіях, наприклад: користуватись різними джерелами інформації; визначати, чому певні події висвітлювались по-різному в різні часи; проводити власні дослідження і виробляти власну позицію щодо подій, особистостей, змін, робити незалежні висновки; визначати та оцінювати різні підходи до історичних проблем . І як наслідок, у методичній літературі, зокрема в посібнику “Мир та війна”, пропонуються завдання типу: “Вчені називають різні причини, які призвели до скинення двох атомних бомб (на Японію)”, після вивчення джерел учні дискутують з цього питання .

У Франції в програмах з історії також визначаються вміння, які необхідні для обговорення, наприклад: працювати з документами, відповідати на запитання, при цьому відповіді мають збагачуватись додатковою інформацією . Тому у французьких підручниках з історії серед завдань, спрямованих на перевірку знань учнів, пропонуються запитання типу: “Чи можна стверджувати, що монархія визнавала ст. 8 Хартії 1814 р. в проміжку між 1815-1848 рр.?” або “Яку роль мала 14-та стаття в історії Франції?” .

Отже, тривалий час дискусії перебували в центрі уваги вчених – філософів, психологів, педагогів. Справжнього розвитку вони набули в середньовічних університетах, коли була розроблена система їх проведення та визначені основні вимоги до організації різних видів дискусії. Протягом ХХ ст. дискусія розглядалась в контексті пошуку нових методів навчання та організації проблемного навчання. Наприкінці ХХ століття дискусію продовжували досліджувати вже в контексті інтерактивних технологій та моделей навчання: було розроблено класифікацію різних видів дискусії та описані способи їх організації та проведення. У європейській та американській педагогіці дискусії приділяється багато уваги, передусім як засобу розвитку в учнів спеціальних умінь під час обговорення певних проблем

2.1 У перекладі з латинської мови дискусія (discussio) означає розгляд,дослідження.Енциклопедичний словник дає визначення дискусії як публічного обговорення певного суперечливого питання або проблеми.[10/400]

    У науковому обігу термін "дискусія" вживається у різних значеннях, а саме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи та уточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку,зіткнення різних точок зору,позицій,підходів.У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою, цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованої та незмінної позиції. На думку М.Кларіна,відомого фахівця з педагогічної інноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований та впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошуку істини. Але,як вважає дослідник ,цілеспрямованість - це не підпорядкування обговорення завданням учителя, а зрозуміла кожному учневі спрямованість на пошук нових знаннь– орієнтира (для майбутньої самостійної роботи) або знань – оцінки (фактів, подій, явищ). Цей показник яскраво виявляється при підбитті підсумків обговорення. М.Кларін наголошує на тому, що справжня дискусія не повинна бути дидактичною ілюстрацією чи засобом формулювання заданої тези (хоча часто буває, що вона стає засобом переконання в тій чи іншій точці зору), а є вільним обміном думками, якими б непопулярними чи несподіваними для інших вони не були.

    Взаємодія в навчальній дискусії будується не на висловлюваннях її учасниками по черзі власних думок, а на їх змістовно спрямованій самоорганізації, зокрема зверненні учнів один до одного та вчителя з метою поглибленого та різнобічного обговорення ідей, точок зору, проблем.

Суттєвою ознакою навчальної дискусії є діалогічна позиція педагога, що реалізується в спеціальних організаційних зусиллях та атмосфері спілкування, яка підтримується всіма учасниками дискусії . Поштовхом до обговорення є створення за допомогою дискусійних питань проблемної ситуації. Оскільки ці питання найчастіше мають соціальний характер, дискусії широко використовують при викладені суспільних дисциплін. У навчанні історії цей метод застосовують значно рідше. Але за схемою проведення він схожий до дискусії з соціальних предметів. Відомий американський педагог і дослідник в галузі культури Ж.Барзун так сформулював вимоги до її організації: "Проведення дискусії на історичному матеріалі потрібно починати з формулювання конкретного історичного запитання. Не слід запитувати, хто був правий, а хто ні. У центрі уваги має бути імовірний перебіг подій. Що було б можливим за тих чи інших обставин? Що міг зробити або не зробити той чи інший історичний діяч для досягнення своєї мети? Чи дійсно мета відображала інтереси тієї соціальної групи, представником якої він є?Чи були можливі альтернативні дії ?і т.ін." Питання, яке пропонується учням, не повинно бути категоричним і надавати можливість для виявлення різних точок зору, де одна не виключає іншу.Воно має включати протиріччя та труднощі пов'язані з виучуваною проблемою, а також актуалізувати раніше засвоєні знання та створювати умови для прояву творчих здібностей учнів.

     У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній науці не існує єдиної точки зору щодо сутності дискусії як дидактичної категорії. Ряд авторів (М.Кларін, С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання, наголошуючи на особливостях дискусії, пов'язаних з додатковими вимогами до організації уроку взагалі (утворення учнівських груп, розміщення учнів у класі). Інші дослідники (Ю.Бабанський, Б.Лихачов, І.Підласий, О.Савченко, С.Смирнов, В.Оконь) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять його до різних груп методів. Так, польський учений В.Оконь, класифікуючи методи за їх дидактичною метою, включає дискусію до групи методів засвоєння знань. Російська дослідниця Т.Ільїна називає групу методів, до яких належить дискусія, методами здобуття нових знань, закріплення і вироблення умінь і навичок. Відомий автор С.Смирнов розглядає дискусію серед методів розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів. О.Савченко наголошує на тому, що дискусія передбачає організацію спілкувально-мовленевої діяльності, тому відносить її до словесних методів навчання .[2/130]

     За класифікацією Ю.Бабанського, дискусія належить до методів стимулювання мотивації навчально-пізнавальної діяльності. У той же час Б.Лихачов, використовуючи класифікацію методів поетапного навчання, вважає, що дискусія належить до групи методів, яка забезпечує початковий етап процесу навчання і є складовою підгрупи власного відтворення. Інший російський науковець Б.Бадмаєв, який досліджує методи викладання у вищій школи, вважає дискусію одним з інтерактивних методів поряд з евристичною бесідою, „мозковою атакою", „круглим столом", «діловою грою", конкурсами практичних робіт та їх обговоренням, оскільки всі вони грунтуються на психології людських відносин та їх взаємодії.[1/356]

      Кожний з цих підходів має сенс, оскільки розглядає різні аспекти застосування дискусії як методу навчання. У сучасній науці є спроби розглядати дискусію не як окремий метод, а як групу методів, побудованих на організації обміну думками між учасниками навчального процесу. Так,

В.Ягупов відносить дискусію до словесних методів навчання, але зазначає, що деякі її види стали самостійними методами – це „круглий стіл", „мозкова атака".[11/333]

     Відома вітчизняна дослідниця, яка займається проблемами викладання історії, О.Пометун розглядає дискусію в контексті інтерактивних технологій навчання, виокремлюючи групу технологій опрацювання дискусійних питань, до яких належать метод „прес", метод „займи позицію", метод неперервної школи думок, дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія та дебати .

    Прибалтійські вчені, зокрема В.Рудиня, вживає термін ''дискусійні методи'' і вважає, що до них належать дискусія-симпозіум, панельна дискусія, дебати, 6х6х6, концентричні кола та підраховуюча дискусія як альтернатива опитуванню . Цю ж думку піділяє український методист К.Баханов, вважаючи найбільш уживаними серед дискусійних методів ''круглий стіл'', засідання експертної групи, форум, симпозіум, судове засідання, концентричні кола, 6х6х6.[4/13] Дослідниця проблем викладання історії в школі М.Короткова серед дискусій на історичні теми виокремлює такі види: дискусія з елементами ігрового моделювання, регламентована дискусія, проектна дискусія, дебати, „вертушка", круглий стіл, засідання експертної групи, дискусія –симпозіум .[5/14-17]

   Отже, аналіз праць вищезазначених авторів свідчить, що серед науковців не існує єдиної точки зору з приводу того, які саме методи належать до дискусійних. Уточнення поняття ускладнюється ще й тим, що різні дослідники дають різні назви одному й тому ж методу. Так, метод обговорення дискусійного питання, при якому учні розподіляються на два кола і розміщуються один навпроти друого називають: „вертушкою" (М.Єрохіна, М.Короткова) „концентричними колами" (В.Рудиня, К.Баханов), „каруселлю" (О.Пометун, Л.Пироженко). Метод, який ґрунтується на обговоренні проблеми в невеликій групі з подальшим викладом позицій у вигляді коротких виступів, називають панельною дискусією (В.Рудиня) або засіданням експертної групи (М.Короткова). Крім того, деякі дослідники пропонують такі варіанти обговорення дискусійних питань, як: судове засідання (К.Баханов), дискусія у стилі телевізійного ток-шоу (О.Пометун), дискусія з елементами ігрового моделювання (М.Короткова). Усі ці методи мають спільні риси: в їх основі лежить елемент гри та драматизації, а також погляд на проблему з позиції „учасників подій". Тому, на мій погляд, для цих методів доцільно використовувати назву – дискусія з елементами ігрового моделювання.

Дані узагальнення позицій науковців щодо дискусійних методів подаю в таблиці № 1.

  Таблиця є підтвердженням того, що найпоширенішими видами дискусійних методів є такі: дебати, «круглий стіл»,дискусія-симпозіум,панельна дискусія,дискусія з елементами ігрового моделювання.дискусія «мозковий штурм», «дерево рішень».

   Наведені види дискусії близькі за змістом, але мають свої особливості. Для того, щоб їх виявити, я спробувала відобразити їх основні ознаки у порівняльній таблиці (Таблиця № 2).

  Аналіз таблиці свідчить про те, що обговорення учнями суперечливих питань складається з двох етапів: підготовчого і безпосередньо дискусії. Під час першого етапу призначається голова (засідання експертної групи, дебати), готуються виступи (дискусія-симпозіум) та розподіляються ролі (дискусія з елементами ігрового моделювання). Другий етап тісно пов’язаний з груповою роботою. Всі наведені види дискусії передбачають поділ класу на робочу групу, члени якої дискутують, і аудиторію , де в одних випадках учні виступають у ролі спостерігача (засідання експертної групи), а в інших беруть активну участь у дискусії (дебати, 6х6х6, дискусія з елементами ігрового моделювання).

  Отже, можна зробити висновок, що основними ознаками дискусійних методів є:

- наявність проблемної ситуації, створеної за допомогою дискусійного питання;

- змістовна спрямованість самореалізації учнів, спілкування заради поглибленого вивчення проблеми під час пошуку різних засобів для вираження власних думок;

- комунікативна основа, здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем, заради роботи в певній групі для виконання спільного завдання, під час вироблення загального групового підходу та дотримання правил спільної пошукової діяльності;

- логічна побудова методу: теза > аргумент > спростування або доведення тези;

- організаційна завершеність: створення проблемної ситуації > її обговорення > прийняття узгодженого рішення > підбиття підсумків.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Примітки:

1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, «ратифікували» їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на «закон поведінки» під час дискусій.

2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

3. Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

    2.2  Кожен з методів дискусії має свою суть ,мету та методику проведення. В залежності від того який метод ми плануємо використати на уроці ,готуємо методичне забезпечення ( роздатковий матеріал,документи,які містять протиріччя, пам’ятки для роботи,при необхідності попередні завдання)Для цього розглянемо характеристики основних методів дискусії:

  1. Дебати – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних за позицією груп. Завдання учасників – висунути свої аргументи „за" і „проти" і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи свого вміння нападати на опонента.

Суть методу і його мета:

   Мета учасника дебатів - переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

   Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусії вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

1. Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій.

2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусії на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.

3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати «конструктивні аргументи» (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь від участі в дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови - група «за резолюцію», ліворуч - «проти»)

а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент;

б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу);

в) Голова надає слово першому виступаючому від групи «проти резолюції»;

г) Голова надає слово другому…і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів;

д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає «проти резолюції». Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.

6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо

7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

      2. Круглий стіл –вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше 5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один з одним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу.  [4/131]

    3. Дискусія-симпозіум – це вид дискусії, який об'єднує лекцію і групову роботу. Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають на запитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливо корисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи.

    4. Панельна дискусія (засідання експертної групи) – обговорення дискусійного питання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається в два етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена перед усім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається. 

  5. Концентричні кола – дискусія невеликої групи учнів, котру залучають до спілкування інші учасники. Група обговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями. Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами (15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п'ятнадцять хвилин .

  6. Дискусія з елементами ігрового моделювання (урок – судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) –різновид дискусії, суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції, а й з позиції „учасників подій". Елемент гри дає можливість моделювати взаємодію людей у процесі досягнення різних цілей – навчальних, виховних, політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створених умовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволі великі, тому доцільно давати завдання учням по рядах .  [5/15]                                                                                                                                                                                                  

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.

Суть методу і його мета:

  Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови - 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб «глядачі» були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує «глядачів» прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

 7.  Дискусія «Мозковий штурм».

Суть методу і його мета:

   «Мозковий штурм» - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

    Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасники дискусії, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

    Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

«Мозковий штурм» можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1.          Ведучий ставить перед учасниками «мозкового штурму» задачу і розповідає про його правила:

- мета «штурму» - запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

- примусьте працювати свою уяву;

- не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

- розвивайте ідеї інших учасників;

- не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям - цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники «мозкового штурму» згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо «мозковий штурм» не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

  8.  Метод « Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів).

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.

2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).

3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.).

4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.

5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.о те, що обговорення учнями суперечливих питань складається з двох етапів: підготовчого і безпосередньо дискусії. Під час першого етапу призначається голова (засідання експертної групи, дебати), готуються виступи (дискусія-симпозіум) та розподіляються ролі (дискусія з елементами ігрового моделювання). Другий етап тісно пов'язаний з груповою роботою. Всі наведені види дискусії передбачають поділ класу на робочу групу, члени якої дискутують, і аудиторію , де в одних випадках учні виступають у ролі спостерігача (засідання експертної групи), а в інших беруть активну участь у дискусії (дебати, 6х6х6, дискусія з елементами ігрового моделювання).

     9. Метод ПРЕС ( PRES , МППО)

З цієї невеличкої технології (для неї ми зберегли назву «метод ПРЕС») варто почати роботу над навчанням дітей дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає дітей виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

Як організувати роботу

1. Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС.

• Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів... я вважаю, що...)

• Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починайте зі слів ...тому, що...)

• Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (... наприклад...)

• Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами:

отже,... таким чином...)

2. Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на можливі запитання дітей. Наведіть приклад до кожного з етапів.

3. Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на Їхній вибір.

4. Перевірте, чи розуміють діти механізм застосування методу. Етапи можна адаптувати, пропонуючи дітям наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.

5. Коли формула буде зрозуміла всім дітям, запропонуйте їм спробувати самим. Застосовуйте метод «Прес» на всіх уроках, де потрібна аргументація дітями своєї думки.

   10. Метод «Займи позицію»

Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використовувати на початку уроку для демонстрації розмаїття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування дітями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають одної (правильної) відповіді.

Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, діти:

• знайомляться з альтернативними поглядами;

• прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні позиції і політичні рішення для суспільства, для окремих людей;

• на практиці використовують уміння захищати власну позицію;

• вчаться вислуховувати інших;

• отримують додаткові знання з теми.

Як організувати роботу

1. Запропонуйте дітям дискусійне питання і попросіть їх визначити власну позицію щодо цього питання.

2. Розмістіть плакати в протилежних кутках кімнати. На одному з них написано «згодний (згодна)», на іншому — «не згодний (не згодна)». (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «треба заборонити палити в громадських місцях» і «не можна заборонити паління в громадських місцях»). Або можете запропонувати три позиції: „За”, „Не знаю, не маю конкретної пропозиції”, „Проти”.

3. Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх.

4. Попросіть учасників стати біля відповідного плаката, залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми, «проголосувати ногами».

5. Виберіть кількох учасників і попросіть їх обґрунтувати свою позицію або запропонуйте всім, хто поділяє одну і ту саму точку зору, обговорити її і виробити спільні аргументи на її захист.

6. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Запропонуйте дітям перейти й обґрунтувати причини свого переходу.

7. Попросіть учасників назвати найбільш переконливі аргументи своєї та протилежної сторони.

     11. Метод «Зміни позицію»

Така технологія є подібною до «Займи позицію». Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх дітей. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання тощо.

Як організувати роботу

1. Заздалегідь підготуйтеся до обговорення.

2. Поставте всьому класу дискусійне питання.

3. Об'єднайте дітей у пари, а потім — у четвірки (наприклад, перша і друга парта, третя і четверта).

4. Дайте завдання розподілити позицію з проблеми («так» чи «ні») між парами чи самі зробіть це. Одна пара в четвірці повинна обґрунтовувати одну позицію, друга — протилежну.

5. Поясніть, що в четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору. Кожен дитина повинен відповідати за свою половину презентації (наприклад, обґрунтувати половину аргументів).

6. Чітко оголосіть хронометраж: скільки часу виділяється на

підготовку і на саму презентацію.

7. Дайте досить часу на підготовку аргументів.

8. Коли час на підготовку мине, попросіть пари доказово викласти свою точку зору один одному.

9. Потім можете дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку. На це варто відвести набагато менше часу.

10. Після цього можете дати завдання всій четвірці вільно обговорити тему. Діти вже повинні висловлювати свою особисту точку зору. У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди, або висновку про те, що їм бракує інформації. Заздалегідь визначте часові рамки цієї вільної дискусії.

11. За наявності часу можна провести загальну дискусію, наприклад використовуючи технологію «Карусель».

12. Підбийте підсумки дискусії з усім класом.

    12. Метод «Неперервна шкала думок» (Континуум, Нескінченний ланцюжок)

Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток в дітей навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку. Розглядаючи полярні точки зору з проблеми, що дискутується, діти:

• знайомляться з альтернативними позиціями, поглядами;

• прогнозують, які наслідки матиме та чи інша точка зору для окремих людей чи політичних рішень;

• учаться на практиці відстоювати свою позицію;

• учаться вислуховувати думки інших;

• отримують додаткові знання з теми, що вивчається.

Як організувати роботу

Варіант 1

• Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально протилежних точок зору. Учитель характеризує полярні точки зору. Кожна розглядається досить детально,ґрунтовно. У протилежних кінцях класу мають бути плакати з альтернативними думками.

Дайте дітям час обдумати та аргументувати свою позицію. Якщо місця в класі досить, запропонуйте дітям оприлюднити свою точку зору і зайняти місце в ланцюгу залежно від своїх поглядів. Попросіть дітей пояснити, чому вони обрали саме це місце. Діти можуть пояснювати причину, але не аргументувати. Оцінка протилежних точок зору. Для того щоб переконатись, що діти уважно слухають один одного, слід попросити їх навести аргументи, які хоч і суперечать їхнім поглядам, але є деякою мірою обґрунтованими, примушують їх замислитись і, можливо, переоцінити свою позицію. Обговорення наслідків різних точок зору.

Варіант 2

• Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально протилежних точок зору.

• Учитель характеризує полярні точки зору. Кожна розглядається досить детально,ґрунтовно. Обмежена в часі індивідуальна робота дітей. Вихователь пропонує дітям письмово аргументувати свою точку зору. Якщо бракує часу й місця в класі, можна не пропонувати всім дітям утворювати єдиний ланцюг. Поки діти письмово аргументують свою позицію, вихователь на дошці проводить неперервну пряму лінію, розташувавши альтернативні точки зору на різних кінцях.

 • Позицію кожного можна позначити на дошці схематично, прослухавши аргументи, чи прикріпити на дошці листки з висловленою письмово точкою зору кожного. Учитель вибірково зачитує аргументи дітей, що дотримуються протилежних точок зору. Оцінка протилежних точок зору. Діти можуть змінити свою позицію і знову позначити своє місце в ланцюзі. Обговорення наслідків різних точок зору.

    13. Метод «Оцінювальна дискусія»

Один із найскладніших способів обговорення дискусійних проблем. Оцінювальну дискусію можна використовувати лише тоді, коли діти навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. Метою такого виду дискусії є нестільки прояснення позицій сторін, скільки вдосконалення навичок дискутування. Дискусія є складною формою роботи як для викладача, так і для дітей. Складність полягає не тільки в організації підготовки і веденні дискусії, айв оцінці роботи її учасників. Саме тому дуже важливе значення має методика проведення оцінювальної дискусії. В такій дискусії учасники працюють у малих групах і одержують бали за свою роботу. Вихователь, який веде дискусію, оцінює участь кожної особи, а по закінченні — обговорює ЇЇ результати разом з учасниками.

   Значною віхою у підготовці до дискусії є вибір теми. Бажано, щоб тема була сформульована проблемно, щоб підходи до її висвітлення були різновекторними. Вихователь може запропонувати дітям дати свої пропозиції щодо визначення теми дискусії, а потім із запропонованого переліку вибрати найбільш цікаві та актуальні.

   Дискусія проводиться в класі, діти якого заздалегідь об'єднуються в кілька підгруп по 6 — 8 осіб. Одна з підгруп розташовується в центрі аудиторії, а решта — разом з учителем розміщується довкола них. За тривалістю дискусія може бути від 8 до 20 хвилин, залежно від теми. У своїй роботі учасники користуються планом, аби не відхилятись від обраної теми.

    План дискусії є дуже важливим елементом у її проведенні. Його можна пропонувати учасникам заздалегідь, напередодні дискусії. Маючи такий план, діти можуть підготуватись до обговорення: попрацювати з літературою, довідниками, підготувати собі нотатки тощо. Виходити треба з того, що діти мають підготуватись і включатись у роботу безпосередньо під час проведення дискусії. З іншого боку, вихователь попереджає, що кожна підгрупа буде обговорювати якийсь один пункт з плану, і кому який пункт дістанеться, заздалегідь не відомо, тому варто готуватися до дискусії за всіма пунктами плану. Можна практикувати складання плану дискусії за відомою Заздалегідь темою безпосередньо на початку обговорення. У такому випадку вчителеві доцільно залучити до складання плану самих дітей. Головний принцип плану має полягати у логічній послідовності його пунктів. Кожний пункт, окрім першого, повинен виходити з попереднього. Пункти не мають повторювати один одного. Всі пункти плану повинні бути в діалектичній єдності.

   Пояснюючи порядок роботи в підгрупах, важливо, щоб учитель підкреслив значущість ідеї переходу в обговоренні від одного пункту плану до іншого. Такий перехід е важливим елементом у методиці проведення дискусії. Перехід має бути переконливим та аргументованим. Вихователь може навести приклад такого переходу і продемонструвати його присутнім в

аудиторії. Він наголошує, що це може бути позиція одного з учасників дискусії, який у ході обговорення запропонує перейти до іншого пункту плану, оскільки попередній пункт повністю висвітлено учасниками.Водночас важливо дати останній шанс у підгрупі тим, хто ще не висловлювався з обговорюваного пункту, не повторюючи думок попередників. І тільки за відсутності бажаючих щось додати по суті до сказаного можна переходити до наступного пункту плану дискусії. Але треба наголосити, що з такою пропозицією може виступити кожен учасник дискусії, якщо він відчуває, що дискусія починає гальмуватись або тупцює на місці. Завдання вихователя — вміло керувати цим процесом та заохочувати учасників дискусії до творчої роботи. У процесі переходу до обговорення наступного пункту плану вихователь може поміняти місцями та ролями підгрупи спостерігачів і тих, хто безпосередньо брав участь у дискусії. По ходу дискусії вихователь записує заохочувальні бали у спеціально підготовлену таблицю з прізвищами учасників. Вони надаються за чітке дотримання учасниками обговорюваної теми, за цікаву інформацію, за вдале залучення учасником дискусії до обговорення інших членів підгрупи тощо. Проте вихователь може записати окремим учасникам і штрафні бали. Вони можуть бути за перебивання виступу свого товариша, за відхилення від теми обговорення, за намагання говорити лише самому і не слухати інших тощо. В ході дискусії оцінюється робота кожного з учасників, використовуються як заохочувальні, так і штрафні бали. У процесі підготовки до дискусії вихователь заготовляє на кожну підгрупу листок оцінювання роботи її учасників. У ньому записується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали. Він може бути поданий у вигляді таблиці. Наприкінці дискусії викладач підраховує кількість балів та виставляє оцінку кожному учаснику. Можливо також, користуючись листками оцінювання, залучати до само- та взаємо-оцінювання самих дітей, які не задіяні безпосередньо в дискусії.

По закінченні дискусії вихователь підбиває підсумки, аналізує діяльність кожного з учасників, оголошує суму набраних ними балів. Тут доцільно сконцентрувати увагу дітей на допущених помилках, визначити ключові моменти і, якщо є потреба, винести їх на окреме обговорення вже за межами дискусії. Окрім того, що вихователь оцінює персональну діяльність учасників, він може відзначити особливості колективної роботи підгрупи, поставити нові завдання з формування вмінь та навичок тощо. Для закріплення знань, одержаних у ході дискусії, вихователь на завершення може дати класу письмове завдання за варіантами. Практика свідчить, що після такої роботи в класі практично не залишається невстигаючих дітей з теми, опрацьованої за технологією оцінювальної дискусії.

Як організувати роботу

1. Необхідно об'єднати дітей у групи по 8-10 дітей у кожній.

2. Одна з груп розташовується в центрі аудиторії, а решта дітей разом з учителем розміщується довкола них. Вони є спостерігачами, а також мають оцінювати дискусію. За кожним із них вихователь «закріплює» одного з учасників дискусії, якого вони будуть оцінювати.

3. За тривалістю дискусія може бути від 8 до 20 хвилин, залежно від теми.

4. У своїй роботі учасники користуються планом, аби не "ухилятись від обраної теми.

5. Перехід в обговоренні від одного пункту плану до іншого має бути переконливим та аргументованим. Учитель може навести приклад такого переходу і продемонструвати його дітям.

6. Тільки за відсутності бажаючих щось додати по суті до сказаного можна переходити до наступного пункту плану дискусії.

7. Учитель має керувати процесом обговорення та заохочувати учасників до творчої дискусії.

8. По ходу дискусії викладач та спостерігачі записують у спеціально підготовлену таблицю з прізвищами учасників заохочувальні бали. Вони надаються за чітке дотримання теми, правил дискутування, за цікаву і вчасно подану інформацію, за вдале залучення до участі в дискусії інших членів групи.

9. Окремим учасникам можуть бути записані і штрафні бали. Вони нараховуються за перебивання виступу свого товариша, за відхилення від теми обговорення, за намагання говорити лише самому і не слухати інших тощо.

10. У ході дискусії вихователь та спостерігачі оцінюють роботу кожного з учасників дискусії, використовуючи як заохочувальні, так і штрафні бали.

11. У процесі підготовки вихователь заготовляє на кожну групу листок оцінювання роботи її учасників. Кожен зі спостерігачів отримує листок індивідуального оцінювання свого учасника дискусії. В них записується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали. Він може бути поданий у вигляді таблиці:

№	Вид діяльності	Кількість балів	Прізвище
•	Визначення позиції учасника дискусії	+2 бали
•	Формування сутнісного зауваження	+1 бал
•	Використання аргументів та джерел інформації	+2 бали
•	Залучення до дискусії інших учасників	+1 бал
•	Наведення уточну вальних питань з метою подальшого розвитку дискусії	+1 бал
•	Виявлення протиріччя в аналізі явища	+2 бали
•	Пасивність в дискусії	-1 бал
•	Перебивання інших учасників	-1 бал
•	Намагання говорити тільки самому	-1 бал
•	Приниження інших учасників	-1 бал
•	Загальна кількість балів	=

12. До цього листка з правого поля дописуються прізвища всіх учасників підгрупи і відповідно до їхньої роботи робиться позначка «+» або «-». В кінці дискусії викладач підраховує кількість балів та виставляє оцінку кожному учаснику. Оцінка «б» ставиться в межах набраних 3 балів; оцінка «8» ставиться при набраних 4-6 балах; оцінка «II» ставиться при набраних 7-9 балах. До оцінювання кожного учасника залучаються також спостерігачі з числа дітей.

13. Слід зазначити, що кількість оцінювальних пунктів у таблиці може бути більшою або меншою порівняно з нашим варіантом. За іншим принципом можна складати і шкалу оцінок.

Оцінювальну дискусію можна порівняти зі «зборами друзів» . На таких зустрічах здійснюється обмін думками та інформацією. В підгрупах ніхто не тисне, не домінує і не здійснює авторитарного контролю за обговоренням, аби через кілька хвилин висловити «єдиний правильний» погляд на ту чи іншу проблему. Учасники дискусії в малих групах дуже швидко обмінюються інформацією, думками, втягують один одного у творчий процес обговорення.

Переваги оцінювальних дискусій:

• вони відтворюють стратегію навчання з позицій розвитку демократичного суспільства, демонструють відхід від авторитарної педагогіки;

• формують відповідальність в дітей за процес навчання;

• методика проведення оцінювальної дискусії розширює творчі можливості викладача у використанні педагогічних ідей;

• урізноманітнюють технологію процесу навчання, дають можливість альтернативного оцінювання навчальної діяльності студентів.

По закінченні дискусії викладач підбиває підсумки, аналізує діяльність кожного з учасників, оголошує суму набраних ними балів. Для закріплення одержаних знань у ході дискусії викладач на завершення може дати групі письмове завдання за варіантами.

   Технології рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку.

Усне обговорення може проводитись за запитаннями

• 3 якою метою ми робили цю вправу?

• Які думки вона у вас викликала?

• Які почуття?

• Чому ви особисто навчились?

• Чому б хотіли навчитись у подальшому?

Листок оцінювання вміння висловлюватись

Ім'я, прізвище

Критерії оцінки (0 — потребує вдосконалення; 1 — задовільно; 2 прекрасно)

Критерії       Бали

Я вмію підбирати аргументи і чітко їх висловлювати

Я вмію робити логічні висновки ,

Я успішно застосовую парафразування

Я вмію ставити запитання

Я вмію сказати «ні»

Я вмію аргументовано відповідати на критику

      Незакінчене речення (може бути усним, письмовим)

1) Заповніть пропуски в тексті:

Спілкування — це ...

Воно є важливим для людини, оскільки ...

Якщо я навчуся ефективно спілкуватись, я зможу ...

Що я вже вмію в спілкуванні?

Що потребує вдосконалення?

2) Складіть короткий власний кодекс «Про що я завжди намагаюсь пам'ятати під час суперечки». Використайте пропоновані словосполучення.

Суперечка — це ...

Вона є можливістю для ...

Інші люди, що сперечаються, мають право на ...

Я Маю право на ...

Моїм завданням у суперечці завжди є...

Тому під час суперечки я намагаюся бути ...

Усно пропонуються підсумкові формули: для мене сьогодні важливим було ..., сьогодні я навчився ..., мені хотілося в майбутньому навчитись...

Коротке есе з чітким викладенням власної позиції

Напишіть коротке есе, використовуючи поняття і терміни уроку, в якому дайте відповіді на запитання:

Як впливає мислення стереотипами на людину?

На суспільство?

На того, хто вірить в даний стереотип? ;

Власні думки обов'язково пояснюйте та підтверджуйте прикладами.

Коротка дискусія, що розкриває тему уроку.

Спробуйте знайти в своєму житті приклади власних упереджень або випадок дискримінації стосовно себе. Які думки, почуття це викликало у вас тоді? Які викликає зараз? Як ви буде-I те реагувати на прояви упереджень та дискримінації?

Можлива рефлексія стосовно самої рефлексії, спрямована на вдосконалення процесу самопізнання.

(Очевидно, що ключовою функцією підсумків буде повернення до результатів навчання і можливість переконатися, що діти Їх д осягли.

Розглянемо стадії підсумкового етапу уроку:

1) установлення фактів (що відбулося?);

2) аналіз причин (чому це відбулося?);

3) планування дій (що нам робити далі?).

Технологія проведення підсумкового етапу

На першій стадії

• Використовуйте відкриті запитання: як? чому? що?

• Виражайте почуття.

• Наполягайте на описовому, а не оціночному характері коментарів.

• Говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене.

На другій стадії

• Запитуйте про причини. Чому? Як? Хто?

• Вникніть у відповіді. Чому цього немає? Що було б, якщо?

• Шукайте альтернативні теорії. Чи є інша можливість?

• Підберіть інші приклади. Де ще відбувалося щось подібне?

• Наведіть думки незалежних експертів.

На третій стадії

• Домагайтеся, щоб діти взяли на себе зобов'язання щодо подальших дій.

Для підсумків уроку та оцінювання його результатів у балах доцільно залишати до 20% часу.

        2.3  Сучасний російський педагог Б.Лихачов зазначає, що в будь – якому навчальному предметі існує суперечливий матеріал . Підтвердженням тому є підручник з нової історії Л.Жарової, І.Мішиної та А.Михєєва, в якому автори ставлять учням питання: "Чому гинуть цивілізації?" і пропонують такі відповіді та аргументи: 1) одна з найважливіших причин – знищення природного та штучного середовища. Це може відбуватись як унаслідок природних катастроф, так і внаслідок вторгнення людини в природу; 2) цивілізації можуть зникати ще й тому, що руйнується соціум – спільнота людей. Це може статися як результат внутрішніх потрясінь – громадянські війни, повстання, розпад держави, але частіше людська спільнота руйнується під впливом вторгнення кочовиків або "великих переселень народів". Наприкінці тексту школярам пропонується самостійно подумати над висунутою проблемою: "Чи існують інші причини зникнення цивілізацій, які залишаються загадкою й сьогодні".
   Інший російський науковець В.Сластьонін вважає, що ситуації пізнавальної суперечки необхідно організовувати, лише тоді коли вони привертають увагу учнів до різних точок зору й можуть бути створені на будь –якому уроці при вивченні звичайних, не дискусійних з першого погляду питань. Для цього достатньо запропонувати учням висловити власні судження щодо причин того чи іншого явища, обґрунтувати власну точку зору щодо стійких, сталих явищ. При цьому обов'язковою умовою дискусії є наявність як мінімум двох протилежних точок зору з проблеми, що вивчається. Щодо питань, які використовуються під час обговорення, вони, на думку вченого, повинні містити життєво важливу, значущу для школярів проблему, яка по справжньому їх хвилює. Питання, що пропонуються для обговорення, готуються заздалегідь, до їх розробки доцільно залучати самих школярів.
   Відомий учений-педагог Ю.Бабанський не розглядає проблему постановки питань, вважаючи, що дискусія може бути спеціально організована, незалежно від змісту матеріалу. Він пропонує два способи її організації.    Перший – ситуація учбової суперечки створюється вчителем у будь-який момент уроку при вивченні будь-якої теми. Для цього достатньо запропонувати учням висловити власну думку щодо причин того чи іншого явища або обґрунтувати ту чи іншу точку зору. Другий спосіб – спеціально організована дискусія, коли учні за завданням учителя вивчають учбову та науково-популярну літературу та з різних поглядів аналізують ті чи інші явища. В цьому випадку школярі є прихильниками різних концепцій. На його думку, метод дискусії доцільно використовувати під час спільного розв'язання проблеми класом або групою учнів при поглибленому вивченні предмета, а також на факультативних заняттях. Її головна мета – обговорення наукових положень .
    Прикладом організації на уроці обговорення декількох точок зору, висловлених різними науковцями, може бути навчальне заняття з теми "Великі географічні відкриття". Учням пропонується питання на зразок: "Вчені по-різному визначають головні причини Великих географічних відкриттів: на думку А.Гуревича, – це дух підприємництва, а також віра в необмежені людські можливості; за визначенням І.Бірюльова, – це "жага до золота"; за Ю.Віппером, – це турецькі завоювання та боротьба з мусульманами. Думку кого з цих учених підтримуєте ви?
   Це питання можна розглянути методом панельної дискусії. На етапі пояснення нового матеріалу запрошується експертна група, яка складається з 3 – 4 учнів і вони пропонують свої аргументи на підтримку того чи іншого положення:
   1–й аргумент: На Заході більш-менш чіткі географічні уявлення були лише відносно Європи та Ближнього Сходу. В середні віки було відомо, що десь на Сході є країна Індія, яку колись завоював Олександр Македонський. Незважаючи на те, що знань було мало, товари зі Сходу набули широкого розповсюдження на Заході: тканини, особливо шовкові, цукор, пряності. Тому головна причина, що спонукала багатьох піти на пошук нових земель, – дух підприємництва, потяг до земних благ, який був характерним для пізнього середньовіччя, а також віра в необмежені людські можливості, породжена епохою Відродження.
   2–й аргумент: Добування коштовних металів вже не могло задовольнити потреби європейців, кількість яких постійно збільшувалась. Жага золота була головною причиною, яка спонукала європейців відправлятися в далекі морські мандрівки. Експедиції були викликані ще й тим, що шлях, який використовувався, поступово закрили турецькі завойовники; третьою причиною було бажання європейських купців звільнитися від торгівельних посередників .

    3–й аргумент: У XV столітті португальці намагалися мандрувати океаном. Їх експедиції стали наслідком боротьби з мусульманами, які були вигнані з Піренейського півострову, але складали ще військову та торгівельну силу на протилежному березі Африки. Португальці намагались обігнути ближчу частину Африки морем, вважаючи цей континент набагато коротшим на півдні. Коли португальські моряки обігнули Зелений мис та відкрили Гвінею, в них виникла ширша мета: відбити в мусульман торгівлю на Сході та самостійно потрапити до Індії.
  Після запропонованих аргументів на підтримку різних точок зору до дискусії залучаються всі учні класу, підтримуючи якусь позицію чи пропонуючи власний погляд на проблему.
  Деякі вчені, розглядаючи особливості організації диспутів та дискусій, багато уваги приділяють запитанням. Наприклад, російська дослідниця        М.Короткова, розглядаючи дискусійні питання з точки зору використання на певному етапі уроку, пропонує застосовувати їх на початку проведення дискусії, а на етапі підготовки та залучення всіх учнів класу до обговорення проблемне питання, на думку вченої, може перетворитись на проблемну ситуацію шляхом його розширення, пошуку нових аспектів його вирішення, співставлення гіпотез, пропонування альтернатив. До останніх, як правило, відносять ситуацію морального вибору перед прийняттям рішення.  Альтернативи можуть бути двох типів: альтернатива в історичному процесі та альтернатива в оцінюванні подій, особистостей, явищ . Український методист Р.Осадчук, спираючись на те, що дискусійні питання спрямовані на актуалізацію різних пізнавальних процесів, розподіляє їх на три групи: 1) ті, що спрямовані на встановлення фактів – актуалізацію відомих і сприйняття нових, організацію всебічного сприйняття; 2) спрямовані на формування понять – виявлення нових зв'язків між фактами, явищами, процесами; 3) спрямовані на застосування знань – активізація мислення, контроль і оцінка виконаного. На думку автора, запитання мають викликати бажання захищати свої думки, вони не повинні містити у собі натяку на відповідь, а також мають бути сформульовані таким чином, щоб на них не можна було відповісти "так" чи "ні" . Інший український методист – О.Савчук – пропонує таку класифікацію проблемних запитань: 1) питання, для відповіді на яке в учнів не вистачає інформації, вони мають прочитати певний матеріал, що стане джерелом їхньої відповіді; 2) питання, для вирішення яких треба застосувати складний алгоритм мислення; 3) питання, для відповіді на які  необхідно знайти паралель, аналогію .
  Одним з найпоширеніших видів дискусійних питань є питання, спрямовані на оцінку діяльності історичних осіб. За допомогою  таких питань можна, наприклад, розкрити тему: "Становлення  Російської імперії". Учням під час пояснення нового матеріалу пропонується взяти участь у судовому засіданні (дискусії з елементами ігрового моделювання), після чого розв'язати дилему: "Петро I – жорстокий диктатор чи великий реформатор ?":
  «Прокурор: Вельмишановний суд! Вам сьогодні необхідно розглянути справу, в якій звинувачується цар Петро I. Сторона, що звинувачує, має намір довести вам, що цар Петро I є дуже жорстокою людиною, яка свідомо загубила життя тисяч людей, крім того підсудний за допомогою сили насаджував на Русі західноєвропейську культуру, порушуючи вікові традиції своєї країни.
    Захисник: Вельмишановний суд! Ми намагатимемося виправдати підзахисного, переконавши Вас у тому, що його дії були обумовлені складним характером, який формувався в надзвичайно важких умовах. Ми намагатимемося довести, що, отримавши державу в надзвичайно важкому стані, цар Петро I залишив нащадкам сильну велику світову державу.
Після цього до слова запрошується цар Петро I. Він говорить про те, що його оголосили царем у 10 років, на його очах було вбито багато родичів, а регентшею при Петрі стала царівна Соф'я, яка сім років керувала країною, відправивши його на заслання. За час свого правління, протягом 1689 – 1725 років, Петро I провів ряд реформ, що сприяли удосконаленню державних органів керівництва, з'явилися перші мануфактури, склалась єдина торгівельна мережа, виникла спеціалізація регіонів. Завдяки створеним царем армії та флоту було виграно Північну війна, укладено Ништадський мир. Петро I зробив Русь великою імперією, яку поважав увесь світ. Наприкінці промови він каже про те, що  висунуті проти нього обвинувачення не відповідають дійсності.
    Далі до "зали суду" запрошуються свідки: голландець, стрілець, боярин, соратник (О.Меншиков), історик і т. д.
      Голландець: «Всюди Петро I виявляв надзвичайну зацікавленість, яку не могли задовольнити знання тих, до кого він звертався. Його тонка спостережливість, особливий розум не поступався його надзвичайній пам'яті. Багато людей дивувалися його спритності в роботі, яка була кращою навіть, ніж у більш досвідчених працівників. У Голландії Петро вчився математиці, астрономії, малюванню, вивчав організацію праці в мануфактурах, відвідував учених, художників, збирав інструменти та книги. Цар Петро I – один з найвидатніших правителів свого часу».
     Стрілець: «Петро I – жорстокий правитель. Він придушив повстання стрільців, які намагалися повернути трон Соф'ї – законній правительці. За місяць він стратив 799 моїх соратників, трупи яких не прибирали протягом п'яти місяців. Цар Петро I – жорстокий диктатор».
      Історик: «Петро I прискорював наслідування всього західного варварською Росією, не зупиняючись перед жодними засобами боротьби з варварством».
     Після закінчення ігрового етапу вчитель пропонує учням в усній або письмовій формі відповісти на дискусійне питання.
     Під час опрацюванні теми "Поширення реформаційних ідей у Європі" на етапі закріплення нового матеріалу школярам можна запропонувати такий варіант питання: "Реформація: позитивне чи негативне явище нової історії?". Питання доцільно розглянути методом форуму або панельної дискусії. Аргументи на захист тієї чи іншої позиції можуть бути такі:
  1–й аргумент: Слово "реформація" (лат. "перетворювання") з'явилось у XV столітті в Німеччині, але в ті часи воно позначало "проект політичної перебудови Імперії". Потім прихильники М.Лютера, релігійних та політичних змін запозичили цей термін для свого руху. М.Лютер та його послідовники дійсно виступали за свободу совісті: кожен міг обрати віру та толкувати Писання за власним розсудом, але, доведений до логічного завершення, цей принцип руйнував будь-яке церковне єднання. Крім того, в тих державах, де перемогла Реформація, закривали монастирі, знищували культи святих, ікони, деякі таїнства, а церковне майно й землі просто грабували . Отже, Реформація – негативне явище нової історії.
   2–й аргумент: Слово "реформація" походить від поняття реформа, перетворення. Ним позначають суттєві явища європейської та світової історії, пов'язані з формуванням у XVI столітті нових християнських учень, відходом від католицизму значної частини віруючих. Реформація була спричинена затяжною кризою римської католицької церкви, що загострилась у XVI столітті. Спроби католицької церкви пристосуватися до зростаючої ролі грошей і намагання збільшити свої багатства призвели до падіння її авторитету. Церковні побори зросли до небачених розмірів. Серед усіх верств населення зростало обурення поведінкою церковників, продажем індульгенцій, діями інквізиції . Європі була необхідна Реформація.
    3–й аргумент: Реформаторська, кальвіністська церква складалась з окремих незалежних общин на чолі з виборними людьми із заможних городян. Кальвіністи, так само як і католики, переслідували та спалювали на вогнищах своїх ворогів. Недарма Женеву називали "протестантським Римом", а Ж.Кальвіна – "женевським папою". Реформація принесла Європі нові страждання.
    4–й аргумент: Реформу церкви пов'язували з мрією про звільнення від феодального ярма. Заклики Т.Мюнцера до знищення не лише монастирів, але й замків були сприйняті як заклик до антифеодальної боротьби. Селянська війна, яка почалась у Німеччині, була спробою зробити першу буржуазну революцію в Європі. Реформація – позитивне явище в історії Європи.
Ще один варіант постановки дискусійного питання може виглядати таким чином: "Чи виникли б у Європі реформаторські течії, якби не постать М.Лютера? Чи досягла б Америка сучасного рівня розвитку, якби не Великі географічні відкриття? Чи можливо було уникнути тридцятирічної війни, за яких умов?" тощо.
    Отже, можна зробити висновок, що організувати дискусійну діяльність можна декількома шляхами: 1) через суперечливий зміст матеріалу, що вивчається; 2) вчитель спеціально організовує дискусію через певні умови діяльності учнів (дискусія з елементами ігрового моделювання); 3) обговорення організовується за допомогою дискусійних питань, які можна поставити за будь-яким історичним матеріалом. Питання, які пропонуються учням для дискусії, можна розподілити на чотири групи:
   1) питання, що містять декілька теоретичних положень, висунутих різними вченими. Учням необхідно підтримати певну тезу й довести її правомірність. Такі питання потребують роботи з додатковою літературою, й тому їх доцільно розглядати методом панельної дискусії;
   2) питання, спрямовані на оцінку діяльності та особистості історичного діяча. Для їх розгляду використовуються дискусії з елементами ігрового моделювання;
  3) питання, спрямовані на аналіз факту, який містить пряме протиріччя. При відповіді на такі питання учні поділяються на дві групи й відстоюють обрану ними позицію. При розгляді таких питань найчастіше використовують метод дебатів;
  4) питання, спрямовані на вироблення теоретичних положень: учням пропонується спрогнозувати ймовірний перебіг подій за тих чи інших обставин. Особливістю цієї групи питань є те, що історія не має відповіді на них, будь-яка відповідь є умовною, її не можна перевірити. Такі питання доцільно розглядати методом форуму або дебатів.

    2.4 Додатки

Таблиця №1

Дискусійні методи	Вчені
	К.Баханов (2000)	М.Короткова (2003)	О.Пометун, Л.Пироженко (2003)	В.Рудиня (1996)	В.Ягупов (2002)
Круглий стіл	+	+			+
Дебати	+	+	+	+
Мозкова атака					+
Метод „прес”			+
Метод „займи позицію”			+
Метод неперервної шкали думок			+
Дискусія з елементами ігор, моделювання	+	+	+
Оцінювальна дискусія			+	+
Дискусія-симпозіум	+	+		+
Засідання експертної групи (Панельна дискусія)	+	+		+
Концентричні кола, „вертушка”, „карусель”	+	+	+	+
Дискусія-форум	+
6х6х6	+			+
Регламентована дискусія		+
Проектна дискусія		+

Таблиця №2

Особливості деяких видів дискусій

Діяльність учасників		Види дискусії
		Круглий стіл	Засіданя експертної групи	Дискусія-симпозіум	Концентричні кола	Деба ти	Дискусія з елементами ігрового моделювання
Підготовча робота	Призначення голови	-	+	-	-	+	-
	Підготовка виступів	-	-	+	-	-	-
	Розподіл ролей	-	-	-	-	-	+
Діяльність робочої групи	Обговорення	+	+	-	+	+	-
	Виступ	-	+	+	-	+	+
Діяльність аудиторії	Пасивне сприйняття	-	+	-	+	-	-
	Обговорення запитання	+	-	+	-	+	+
	Виступає в ролі робочої групи	-	-	-	+	+	-

3. Отже , в процесі роботи було проаналізовано праці вчених ,що дало можливість визначити сутність дискусії,методичне забезпечення уроків історії з елементами дискусії та результативність використання дискусійних методів.

     Передусім визначення сутності дискусії як дидактичної категорії, вивчення питання впливу дискусійних методів на мотивацію навчання школярів, а також формування вмінь учнів під час дискусії. Було визначено, що навчальна дискусія є групою методів стимулювання пізнавальної діяльності учнів, і виділені її істотні ознаки. Вона має змістову спрямованість на самореалізацію школярів, коли спілкування відбувається заради поглибленого вивчення проблеми, пошуку різних засобів для виявлення власних думок. У ній чітко простежується комунікативна основа: здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем, заради роботи в групі для виконання спільного завдання, під час вироблення загального групового підходу та дотримання правил спільної пошукової діяльності. Дискусія передбачає наявність проблемної ситуації, створеної за допомогою дискусійного питання. Їй притаманна певна логічна структура (теза аргумент спростування або доведення тези) та організаційна завершеність (створення проблемної ситуації її обговорення прийняття узгодженого рішення підбиття підсумків), які за своїми потенційними можливостями не тільки розвивають здібності учнів, але й впливають на ставлення до школи, сприяють посиленню мотивації навчання. При застосуванні дискусій на уроках історії учні використовують різні методи наукового пізнання, враховують наявність різних поглядів на сутність історичних явищ; аналізують соціальну сутність історичного явища, виявляють причини, умови та особливості його розвитку, обґрунтовують значення та наслідки історичного явища; моделюють соціальні ситуації.

   У залежності від дидактичної мети дискусійні методи застосовують на різних етапах уроку: при перевірці знань учнів найчастіше використовують дебати та судове слухання, оскільки вони дозволяють створити ситуацію, пов’язану з практичним застосуванням знань, не потребують значної додаткової підготовчої роботи та дозволяють у стислий термін перевірити не тільки фактичні, а й теоретичні знання великої кількості учнів; при вивченні нового матеріалу – панельна дискусія, круглий стіл, судове засідання, “6x6x6” стають основою навчально-пізнавальної діяльності, що дозволяють поєднати вивчення нового матеріалу із самостійною роботою та створюють ситуацію набуття знань у дії, до того ж сприяють розвитку в учнів інтелектуальних і комунікативних умінь; на етапі закріплення знань відбувається узагальнення та систематизація навчального матеріалу, тому використовують форум, “концентричні кола”, дебати, які створюють ситуацію активної взаємодії між учасниками навчального процесу і сприяють розвитку інтелектуальних умінь та навичок. Дискусійні методи допомагають розвитку в учнів критичного мислення, комунікативної культури, вміння працювати з різними джерелами інформації, проте мають різну спрямованість. Добираючи метод, слід ураховувати, що деякі з них, наприклад, круглий стіл, “6х6х6”, “концентричні кола” спрямовані, перш за все, на розвиток уміння спілкуватися та взаємодіяти в групах. Інші: форум, “панельна дискусія”, дебати, дискусія з елементами ігрового моделювання – зорієнтовані на вивчення конкретно-змістового аспекту обраної проблеми.

      Отже, дискусійні методи сприяють глибокому розумінню проблеми, виробленню самостійної позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, вмінню зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти співрозмовника, висвітленню власних переконань і формуванню власного погляду на світ. Залежно від етапу уроку ці методи допомагають реалізувати освітню мету (скласти уявлення про процес чи подію, поглибити зміст вивченого матеріалу використовувати набуті знання в нових ситуаціях, закріплювати знання тощо); виховну (виховувати культуру поведінки та міжособистісних стосунків); і розвивальну (допомагає формувати та розвивати певні вміння: комунікативні, вміння співробітництва та взаємодії з однолітками, дослідницькі, інтелектуальні, предметно-історичні, які, у свою чергу, впливають на соціальну мотивацію підлітків).

        Використання дискусійних методів на уроках історії у 5-7 класах є необхідним саме в цей період ми закладаємо оснаву на яку будемо спиратися в наступних класах.Це дійсно підвищує рівень мотивації навчальної діяльності учнів, за умови розвитку в учнів комунікативних вмінь та вмінь співробітництва та взаємодії з однолітками.

    В старших класах використання методів дискусії ,на мою думку,є просто необхідним. У нашому суспільстві силі слова часто приділяють недостатньо уваги. Вміння висловлюватися сприймається як належне; і вважається, що той, хто добре володіє граматикою і багатим словниковим запасом, здатний гарно висловлюватися. Таким чином, виступи перед аудиторією для багатьох пов'язані зі справжніми переживаннями, а обговорення дискусійного питання перетворюється на стресову ситуацію. Деякі не схильні відстоювати свої переконання, в той час як інші надмірно захоплюються і втрачають будь- яку повагу до думок співрозмовника. Тому використання такої форми роботи, як дискусія, на уроках цілком виправдано. В історичній науці є безліч подій та явищ, які несправедливо оцінювати однозначно. А тому саме дискусія дає багато можливостей побачити оту історичну „палицю” з обох кінців, підмітити найважливіші риси цих полюсів, дати якомога вагомішу оцінку певному явищу, процесові чи історичному персонажеві і звідси прокладати шлях до об”єктивності та компромісу. Систематичне використання дискусії, як форми роботи на уроках історії, дає наступні результати: глибоке проникнення в суть проблеми, набуття навичок самостійної праці, розширення ерудиції завдяки опрацювання цілого ряду історичних джерел при підготовці до уроку-гри. Дискусія розвиває в учнів уміння логічно і критично мислити, організовувати свої думки, зосереджуватися на суті проблеми, вчить працювати в колективі. Виховує толерантність і терпеливість до поглядів інших, впевненість у власних силах, вміння тримати себе перед аудиторією. Систематичне використання методів дискусії формує у школярів необхідні життєві компетентності.

 Отже, методичне забезпечення уроків історії з елементами дискусії залежать від того , які методи дискусії ми вибираємо,від рівня підготовленості класу , від сформованості в даному класі необхідних знань, вмінь та навичок. З погляду управління часу важливо є представити учням перед початком підготовки до дискусії часовий план уроку чи вправи. Такий план повинен включати часові рамки основних виступів, дебатів, обговорень та ін.Обовязково повинен бути роздатковий матеріал (правила роботи, пам’ятки,необхідні методичні вказівки),при потрібності випереджальні завдання ,учні повинні бездоганно володіти фактичним матеріалом ,для того,щоб мати змогу вести дискусію.На уроках історії ми впроваджуємо методи дискусії від найпростіших ,в 5-7 класах ,для того ,щоб набралися навиків , до найскладніших .в 10-11 класах,для того ,щоб могли правильно доводити свою думку в різнопланових ситуаціях.

Використана література

1 Бабанский Ю.К. Педагогика – М.:Просвіта Основні правила дискусії.-

 1988. – 974 с.

 2 Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.

3 Баханов К.О.Модель навчання в дискусії.ІВШ.-2000.-№9.-С.16-22.

 4 Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели Анализ зарубежного опыта – М: Наука, 1997- 223 с.

5 Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: Изд.ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 256 с.

6 Курилів В. Методика викладання історії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с.

7 Осадчук Р. Використання словесно–діалогічних методів у навчальному процесі // Історія в школі. – 1999. – № 8-9. – С.12 – 16.
8. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.метод.посібник. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.: іл..

9 Савчук О.А. Дискусія у систематизаціях та узагальненнях // Доба – 2004 – № 4 – С.16–23.

10Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – 1600.

11. Ягупов В.В.Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 506 с