Метод проектів на уроках

Опис досвіду роботи з проблеми

     Метод проектів виник к 19 ст. в США. Мав довгий шлях вдосконалення та впровадження в шкільне навчання. Сьогодні метод проектів переживає друге народження.

    Методом проектів є технологія організації освітніх ситуацій, за яких учень ставить і розв'язує порушені проблеми.

    Метод проектів включає комплекс дій учня і способи (техніки) організації педагогом цих дій. На думку російського педагога Г. Селевко, технологія проектного навчання (метод проектів, проектне навчання) є розвитком ідей проблемного навчання та ґрунтується на розробці й створенні учнем під контролем вчителя нових про­дуктів, характеризуючись суб'єктивною чи об'єктивною новизною та практичним значенням.

   У проектному навчанні проявляється раціональне поєднання теоретичних знань і практичних дій під час вирішення конкретної проблеми, використовується сукупність проблемних, дослідниць­ких, практичних методів роботи, за своєю сутністю завжди твор­чих. У цьому сенсі проектне навчання має низку переваг.

   У сучасній вітчизняній й зарубіжній педагогіці вважається, що найбільш перспективними ідеями, що містяться в роботі за мето­дом проектів, є:

- зміцнення зв'язку школи з життям;

- розвиток індивідуальних здібностей і схильностей учнів;

- розвиток умінь планувати свою навчальну

 - працю й самостійно виконувати її;

 - система контролю й самоконтролю.

   Теми проектів можуть стосуватися будь-якого теоретичного пи­тання шкільної програми з метою поглиблення знань окремих уч­нів з цього питання, диференціювати процес навчання. Як прави­ло, теми проектів належать до того питання, яке є актуальним для практичного життя, і разом з тим вимагають знань учнів не з одно­го предмета, а з різних галузей та їх творчого мислення, дослід­ницьких навичок. Але не завжди розв'язання важливого практичного питання за допомогою проекту може бути добре спланованим. Чіткість організації проектування залежить від конкретності по­становки мети, визначення запланованих результатів, з'ясування вихідних даних. Ефективним є використання невеликих методич­них рекомендацій або інструкцій, де визначається необхідна і до­поміжна література для самоосвіти, вимоги вчителя до якості про­екту, форми і методи кількісної оцінки результатів, алгоритми проектування.

   Необхідно організувати роботу таким чином, щоб учні на­вчалися:

- визначати основні і поточні (проміжні) цілі і завдання;

- шукати шляхи їх вирішення, обираючи оптимальні;

- здійснювати й аргументувати вибір; передбачати наслідки вибору;

- діяти самостійно (без підказки);

- порівнювати отриманий результат з тим, що передбачається;

-  об'єктивно оцінювати процес (саму діяльність) і результат про­ектування

Організація проектної діяльності, саме її впровадження у на­вчально-виховний процес базується на використанні учителем різноманітних методів навчання. На думку Н. Матяш, провідни­ми методами навчання школярів проектної діяльності є: вер­бальні (розповідь, бесіда, дискусія), демонстрація, інформаційна підтримка, «Мозковий штурм», історичний аналіз виробу, мор­фологічний аналіз, метод фокальних об'єктів (творче рішення зав­дань), метод часових обмежень, метод інформаційної недостат­ності, метод інформаційної насиченості, порівняльний аналіз, захист і оцінка проектів, самопрєзентація, конкурси творчих про­ектів.

  

 Практика використання методу проектів у навчанні історії в Україні

        В Україні проектне навчання використовується переважно у вигляді методу самонавчання учнів як підготовчий етап для значущого в межах теми уроку. Вчитель історії рівненської гімназії Л. Червяцова постійно використовує різні види проектів, поєднуючи їх з іншими активними методами навчання: ігрові проекти, проекти як підготовка до дискусії,творчі учнівські доробки (складання історичних задач, загадок, нестан­дартних запитань, віршів, інтерв'ю тощо), логічні вправи та асоціативне конструювання, ілюстроване проектування (карикатури, малюнки, прийоми «Створюємо музей», «Знімаємо кіно», «Вернісаж» тощо), по­шуково-дослідницькі проекти (аналіз історичних джерел, додаткової інформації, ілюстративного матеріалу, написання есе, рефератів тощо), учнівські проекти як наочний зразок. Виконання учнями проектів спла­новано вчителем таким чином, щоб охопити всіх учнів кілька разів на рік. За спостереженням Л. Червяцової, це надало можливість протягом двох років застосування проектного навчання збільшити кількість учнів з високим рівнем навчальних досягнень з 20,3 % до 30,1 % [15]. За ана­логічною схемою працює вчитель Калуської гімназії Івано-Франків­ської області О. Дороніна. Вона розпочинає впроваджувати проекти як ігрові та необов'язкові у 5-му класі, у 6—9-х — кожен учень має викона­ти обов'язковий щосеместровий творчий, інформативний або пошуко­вий проект, а у 10-11-му класах учні беруть участь в науково-дослідни­цьких проектах. Але небагато вчителів акцентують увагу саме на проектному навчанні. Так, вчителька гімназії № 5 м. Кіровограда Н. Гри­щенко регулярно використовує у своїй практиці проектне навчання [4]. Вивчаючи в одинадцятому класі в курсі історії України тему «Україна в умовах десталінізації (1956-1964 роки)» на повторювально-узагальнювальний урок учням дається проектне завдання: на аркуші з написом «Радянська Україна. 1962 рік» заповнити колонки «Про що писала газе­та?», «Про що газета мовчала?». У десятому класі по завершенні теми «Україна в боротьбі за збереження незалежності (1918-1920 pp.)» учні отримують проектні завдання: на основі аналізу історичних документів підготуватися до виступу від імені політичного діяча на Конгресі ук­раїнських політиків (умовна дата 1923 рік). На конгрес запрошуються М. Грушевський, В. Винничснко, В. Липинський, Ф. Лизогуб, В. Голубович, С. Петлюра, М. Василенко, П. Христюк (це і є теми індивідуаль­них проектів). На конгресі розглядаються питання:

Якою повинна бути Українська держава за формою правління?

Політика якого уряду на початку XX ст. була ефективнішою?

Яких помилок хотілося б уникнути?

Чи можна було утворити єдиний антибільшовицький фронт?

        Звіт про виконання проектних завдань відбувається на уроці-конгресі.

Учитель ЗОНІ № 36 м. Житомира Л. Котенко також звертається до завдань, які за своєю сутністю є проектними. її учні досконало вивча­ють біографії головних ватажків Коліївщини, щоб з часом з'явитися пе­ред класом в їх образі і відповісти на будь-яке запитання класу або про­аналізувати позиції і настрої козацьких полковників напередодні битви під Берестечком, стати учасником рольової гри — засідання козацької ради, Але вчитель не відокремлює завдання від того уроку, на якому від­бувається захист, адже для учнів, що готували завдання, — це звіт про виконання проекту, а для більшості учнів класу — це лише джерело ін­формації, можливість перевірити власні знання тощо. Можна наводити багато прикладів, але всі вони здебільшого будуть підтвердженням ви­значених вище тенденцій.         Різновидом проектного навчання є так звана технологія групової творчої справи.

А. Ремньова (ЗОНІ № 6 м. Нова Каховка Херсонської області) вико­ристовує метод проектів для створення загального уявлення про істо­ричний розвиток у новий період, на базі якого здійснюється подальше заглиблення у навчальний матеріал. Це проекти на зразок «Яким я бачу світ напередодні Другої світової війни?», «НЕП — джерела і причини» тощо. Учителі Бродівської гімназії ім. Івана Труша Львівської області В. Кметьта НВК № 30 м. Запоріжжя Є. Антонюк розглядають виконан­ня учнями проектів як додатковий вид діяльності, спрямований на за­стосування школярами набутих знань та умінь, звідси й тематика про­ектів: «По кому подзвін?», «Пізнай свій рідний край» тощо.

Типи проектів учнів

   Проекти, що виконуються в рамках навчального процесу, мож­на класифікувати за декількома ознаками.

За типом продукту, що є результатом проектної діяльності, їх можна розділити на:

   Технологічні — націлені на модернізацію існуючих і розробку нових технологій, вправ для навчання, дизайнерські розробки, соціальні техніки і т. ін.

   Дослідницькі — цілком підпорядковані логіці дослідження і ті, що мають структуру, наближену до наукового дослідження.

   Творчі— не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, інтересам учасників проекту.

   Інформаційні — націлені на збирання, оформлення й представ­лення інформації, її аналіз та узагальнення фактів.

   Практико-орієнтовані — результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він спрямований на соціальні інте­реси учасників.

Залежно від кількості навчальних предметів, охоплених проек­том, проекти можна розділити на:

- внутрішньопредметні (монопредметні);

- міжпредметні;

- надпредметні (ті, що включають дисципліни, які не входять до шкільної програми).

За тривалістю виконання проекти можна розділити на:

1)      короткострокові (міпі-проекти ,що розраховані на термін від
одного до декількох уроків);

3) середньострокові (звичайні проекти, що розраховані на термін від місяця до декількох місяців);

2)     довгострокові (макропроекти, розраховані на термін від півроку до кінця навчального року).

Залежно від кількості учасників проекти поділяються на:

- індивідуальні;

- групові (від двох до декількох десятків учнів).

     За характером контактів проекти поділяються внутрішні та  міжнародні.

     На практиці частіше доводиться мати справу зі змішаними ти­пами проектів.

Метод проектів може використовуватися вчителями як під час позаурочної роботи, так і безпосередньо на уроках. Підготовка та проведення таких уроків, як семінарське заняття, учнівська кон­ференція, узагальнення знань також можуть бути варіантом засто­сування проектної технології, якщо передбачають розв'язання уч­нем або групою учнів будь-якої значущої проблеми з використанням різноманітних методів, засобів навчання, а також інтегрування знань, умінь з різних предметних областей.

     У цьому сенсі можна говорити про проектний урок (так званий міні-проект) як одиницю побудови розвивального навчання у се­редніх і старших класах загальноосвітньої школи. Тоді цикл про­ектної діяльності являє собою комплекс уроків, а його елементи, у свою чергу, можуть виявлятися як окремі уроки. Такі уроки включають чотири типи ситуацій розвитку: актуалізації і проблематизації; концептуалізації; програмування або планування й рефлексивно-експертної ситуації.

     Реально за 40-45 хвилин вдається реалізувати лише той або інший «етап» навчального заняття: здійснити кількісну та якісну оцінку наявної освітньої ситуації, сформулювати проблему й т. д. Звідси, на практиці типи проектних уроків відповідають ситуаціям розвитку:

- актуалізації й проблематизації;

- цілевизначепня й постановки проектного завдання;

- розробки програми діяльності;

-  планування й оптимізації засобів діяльності;

- рефлексії й експертизи проекту.

    Якщо вдається реалізувати всі процедури проектування, маємо урок-проект.

Запропонований варіант типології проектних уроків, виробле­ний під час експериментального дослідження результативності в класах і школах, що навчаються за програмою системи Д. Ельконіна — В. Давидова.

Етапи роботи над проектом

    Проектна діяльність включає в себе низку умовних етапів, сут­ність яких учені визначають по-різному. Метод проектів як педаго­гічна технологія не передбачає жорсткої алгоритмізації дій і не виключає творчого підходу, але вимагає відповідності принципам проектної діяльності.

    Аналіз сучасної педагогічної літератури засвідчив, що те, що одні науковці визначають загальним поняттям — підготовка, пізнавальний етап, інші конкретизують його: обрання теми проек­ту і формулювання проблеми, осмислення ходу діяльності, роз­поділ обов'язків.

Структура побудови проекту залежить від типу проекту, спе­цифіки навчального предмета, авторських педагогічних розробок конкретної теми проектів. Тому для різних видів проектів може пе­редбачатися різна кількість етапів. Проте якщо їх уніфікувати, то можна виокремити 5 етапів проектної діяльності. Послідовність етапів роботи над проектом відповідає етапам продуктивної пізна­вальної діяльності: проблемна ситуація — проблема, виявлена в ній та усвідомлена людиною, — пошук способів розв'язання проб­леми — рішення. Етапи роботи над проектом можна подати за та­кою схемою:

Пошуковий:

- визначення теми проекту;

-  пошук і аналіз проблеми;

-  постановка мети проекту.

Аналітичний:

- збір і вивчення інформації;

- аналіз наявної інформації;

- пошук оптимального способу досягнення мети проекту (аналіз альтернативних рішень), побудова алгоритму діяльності;

- складання плану реалізації проекту: покрокове планування робіт;

- аналіз ресурсів.

    Практичний:

- виконання запланованих технологічних операцій;

- поточний контроль якості;

- внесення (за необхідності) змін у роботу.

     Презентаційний :

- підготовка презентаційних матеріалів;

- презентація проекту ;

- вивчення можливостей використання проекту.

        Контрольний :

- аналіз результатів виконання проектів ;

- оцінювання якості проекту.

     Педагог та адміністрація школи мусять здійснювати моніто­ринг результатів навчальної діяльності. Зміст кожного з етапів проектної діяльності визначає ті параметри, на яких будується моніторинг, зокрема: поява нових проектних груп; поява й вияв­лення нової проблематики; виникнення нових способів відносин, нових ролей у проекті.

    Схема моніторингу проектної діяльності передбачає:

- Кількісний аналіз. На підставі аналізу розвитку проекту під

описаними вище параметрами позначаються групи проектів(проекти на різних етапах розвитку). Будується співвідношен­ня загальної кількості проектів і кількості проектів у групах.

-  Якісний аналіз. За співвідношенням типу проектів і змісту про­ектної діяльності робиться висновок про характер розвитку проектів. Показовим є кількісне співвідношення: 1) між загаль­ною кількістю проектів і проектами різного рівня розвитку; 2) між проектами, де форма і зміст в адекватному співвідношен­ні, і тих, де форма не відповідає змісту.

   За результатами такого аналізу можна вибудувати припущення про тенденції в реалізації проектної діяльності.

   Роль учнів у роботі над проектом принципово змінюється: вони виступають активними його учасниками, а не пасивними статиста­ми. Іншими словами, учень стає суб'єктом пізнавальної діяльності. При цьому школярі вільні у виборі способів і видів діяльності для |досягнення поставленої мети. їм ніхто не нав'язує, як і що робити.

Із самого початку учень опиняється в ситуації невизначеності,  але саме це й активізує його пізнавальну активність. З іншого боку,  ситуація невизначеності під час виконання проекту викликає в учнів специфічні складності, які мають об'єктивний характер.

Практика засвідчує, що учням складно:

-  визначати головні і поточні (проміжні) цілі і задачі;

- шукати шляхи їх вирішення, вибираючи за наявності альтер­нативи найбільш оптимальний;

- здійснювати й аргументувати вибір, передбачити наслідки ви­бору;

-   діяти самостійно (без підказки вчителя);

-   порівнювати отримане з необхідним;

 -   коригувати діяльність з обліком проміжних результатів;

- об'єктивно оцінювати процес і результат проектування.

   Подолання цих труднощів є однією з провідних дидактичних цілей методу проектів. При цьому в учнів виробляється власний аналітичний погляд на інформацію, і вже не діє задана вчителем Оцінна схема: «це правильно, а це — ні».

   Роль учня під час виконання проекту змінюється залежно від етапів роботи. Але на всіх етапах він приймає рішення. Варто пам'ятати, що право вибору, надане учневі, не є тільки фактором мотивації , а й засобом формування почуття причетності.

           Оцінювання проектної діяльності

Дуже важливо визначити параметри зовнішнього оцінювання про­ектів. Для конкретного проекту необхідно зазначити перелік критеріїв оцінювання й заздалегідь оголосити їх учням на перших етапах проекту­вання. Дослідники технології проектування пропонують такі параметри зовнішнього оцінювання проектів:

-- значущість та актуальність порушених проблем, їх адекватність те­матиці, що вивчається;

-- коректність використаних методів дослідження та методів обробки отриманих результатів;

-- активність кожного з учасників проекту згідно з його потенційними індивідуальними можливостями;

-- колективний характер рішень, що приймаються (за умови групово­го проекту);

-- характер спілкування та взаємодопомоги, взаємодоповнюваність учасників проекту;

-- необхідна й достатня глибина проникнення в проблему; залучення знань з інших галузей;

-- доказовість прийнятих рішень, уміння аргументувати свої вис­новки;

естетика оформлення результатів проведеної роботи;

-- уміння відповідати на запитання опонентів, лаконічність та аргументованість відповідей кожного з членів групи

-- соціальна значущість проекту (важливість результатів роботи для розвитку соціальної взаємодії між учасниками проектування, фор­мування рольової поведінки, подальшого впровадження в соціумі)

За допомогою зовнішньої оцінки проектів можна відстежувати їх ефективність, збої, необхідність своєчасної корекції. Характер цієї оцін­ки багато в чому залежить від типу, теми, змісту проекту, умови прове­дення. Якщо це дослідницький проект, то він обов'язково включає етапність проведення, причому успіх усього проекту залежить від пра­вильно організованої роботи на окремих етапах.

    Результати проектування мають бути певним чином оформленими. Виникає необхідність окремого визначення критеріїв оцінювання оформлення й виконання проекту:

* реальність, практична спрямованість і значущість роботи;

обсяг і повнота розробок, самостійність, підготовленість до публі­кації;

* рівень творчості, оригінальність розкриття теми, підходів, пропоно­ваних рішень;

* аргументованість пропонованих рішень, підходів, висновків, пов­нота бібліографії, цитування;

* якість запису: оформлення, відповідність до стандартних вимог, рубрикування й структурування тексту, якість ескізів, малюнків, повнота рецензій.

      Наскільки б якісно не був оформлений проект, дуже важливо якісно його презентувати, захистити. М. Чанова пропонує такі критерії оціню­вання захисту проекту:

-         якість доповіді: композиція, повнота представлення роботи, під­ходів,

-         результатів, аргументованість, об'єм тезаурусу, переконливість і переконаність;

     -    обсяг і глибина знань з теми (предмета), загальна ерудиція, між-предметні зв'язки;

    -    педагогічна орієнтація: культура мовлення, манера, використання наочності, відчуття часу, імпровізаційний початок, утримання уваги аудиторії;

    -    відповіді на запитання: повнота, аргументованість, дружність, праг­нення використовувати відповіді для успішного розкриття теми й сильних сторін роботи;

    -   ділові й вольові якості доповідача: відповідальність, прагнення досягнути високих результатів, готовність до дискусії, здатність працювати з перевантаженням, доброзичливість, контактність

Практичне використання.

На своїх уроках я періодично використовую метод проектів.

     Цей метод допомагає забезпечити розвиток творчої ініціативи, самостійності учнів і спри­яти здійсненню безпосереднього зв'язку між набуттям учнями знань і вмінь та застосуванням їх у розв'язанні практичних завдань. Адже мета проектів - створення умов для самонавчання учнів, збудження їхньої ініціативи, інтересів й особистих устремлінь.

Проектна система передбачає здійснення кількох ета­пів, кожному з яких відповідають певні форми організації навчання.

Використана література

1 В.О.Мирошниченко . Організація проектної діяльності учнів на уроках історії.-2009.

2 О.Брикова , Т.Громова. Інструмент для нагляду. Моніторинг проектної діяльності в навчальному процесі.-20005.-с.23-25

3 О.В.Тулупова , Н.В.Орлова .Психолого – педагогічні умови формування проектної діяльності школярів. -2007.-№4. –С,37-38

4 Ж.Г.Бабенко. Використання методу проектів при викладанні історії в сучасній школі . -2005.-№3. – С,34-36.

5 Г.Ісаєва . Метод проектів – ефективна технологія навчання .- 2005. -№9-10.-С.7

6 Г. К. Селевко. Енциклопедія навчальних технологій : В 2-х т. – М.-20006.-Т.1 .-С.25 

Проект за досвідом вчителя – методиста з Торонто В.Курилова.

                                         

                                  «Інтерв’ю з очевидцем»

Мета –ознайомити учнів з людиною ,яка пережила історичну подію, що історія жива і розгортається навколо нас , дати нагоду самостійно підготувати 10 запитань для інтерв’ю ; ознайомити учнів з реальними подіями , дати можливість спілкуватися з представниками старшого покоління, навчитися підсумовувати зібрані факти ;практикувати історичний підхід у пошуку інформації.

Завдання :написати статтю до газети на основі інтерв’ю з учасником історичної події в Україні.

Хід виконання :вибрати одну особу для інтерв’ю.Підготувати 10 запитань. Провести інтерв’ю.Проаналізувати зібрану інформацію. Придумати заголовок. Написати статтю.

Структура статті :

А)вступ – представлення учасника та події ;

Б)основна частина – подання конкретної інформації ;

В)підсумки. 

                              Інтерв’ю з очевидцем

 П.І.П. Васянович Іван Петрович

                                 Рік народження 17 січня 1924 року

                                 Місце народження  село Полянка Корост енського району Житомирської області

                                 Місце проживання село Мелені

1.      Коли і як вас забрали на примусові роботи?

18 травня 1942 р. мене було забрано примусово до Німеччини. На той час у моїй сім’ї був батько, мати, сестра та брат. До нас додому прийшов поліцай і сказав мені , що я самий старший у сім’ї і маю їхати на роботу. На той час мені було 18 років. Потім мене відправили у Поповичі, де я проходив комісію. Деякі хлопці були звільнені, за станом здоров’я, але мене взяли.

     2.  Як вас завезли до Німеччини?

Їхали ми товарним потягом, який був заповнений людьми. Німці охороняли нас, щоб ми не втекли. Їхали ми два дні, поки дісталися до місця призначення у м. Горосинниць.

    3. Куди ви потрапили після приїзду?

 Після приїзду нас відправили на біржу праці. Роз приділили деяких людей на заводи, фабрики, а я попав до хазяїна. Мого хазяїна звали Карл Фогенсанг. Це було село Мольбах (Мельниця на рівчаку).

    4. Як ви розмовляли з хазяїном?

Я розмовляв з ним по-німецьки, бо я вчив німецьку мову у школі.

   5. Чим ви там займалися?

Там я робив на фермі, доглядав корів. У мого хазяїна було 20 корів, 100 курей, коні та інше хазяйство.

   6. А хто вам допомагав?

Зі мною також працювала дівчина з Ленінграду та хлопець з Франції. Також допомагали дві дочки хазяїна.

   7. Як вас там годували?

Годували нас добре, давали кожного ранку по 100 грамів хліба, картоплю в мундирах, каву, 200 грамів масла на тиждень. Взагалі ми їли, те , що варила хазяйка, але їсти хотілося. У хазяїна я збирав яйця і завжди наберу собі трохи і буде, що поїсти.

   8.  Як до вас там ставилися ?

Ставилися добре, бо треба було комусь робити, а хазяйство здорове було.

 9. Як вас визволили і коли?

Визволили нас 8 травня 1945 року, коли американські та радянські війська з’єдналися. Американські війська наступили з заходу, радянські зі сходу.

10.      Як ви добралися додому?

Додому ми добиралися важко. Спочатку ми їхали трактором у прицепі. Доїхали до Дрездена. У Дрездені нас зустріли радянські війська. Там зібралося 6 тис. чоловік, які всі хотіли додому. Чоловіки, які мали менше 40 років повинні були іти пішки 1000 км, серед них був і я. Дійшли ми до станції Пилана, яка знаходиться 20 км. Від Львова. Йшли ми 25 днів. Там ми зупинилися, нас переписали. З Житомирської області було 224 чоловіки. Потім нас розсадили у поїзд, який йшов із Польщі і відвезли до станції Умань. Тоді ми приїхали до Житомира. Там нас розподілили по районах. Із Чоповицького району було 12 чоловік. Із Житомира приїхали до  Коростеня. У Коростені ми були пів на 11 вечора. З Коростеня пішки я дійшов до Полянки. Це сталося  19 серпня 1945.

Газета «Вісті»

«Робота у таборах ……»

22 червня 1941 р. – гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Початок війни для СРСР вкрай був несприятливим. Вже першого дня на радянських аеродромах було знищено понад 1200 бойових літаків.

Противник бомбардував мости, залізничні вузли, знищував склади боєприпасів, пального та продовольства. Перебуваючи у винятково складних умовах , радянські солдати та офіцери чинили запеклий опір загарбникам. Але в хаосі початкового етапу війни бійці Червоної Армії не мали змоги виконати свого військового обов’язку. Не вистачало навіть гвинтівок. У листопаді 1941 р. у нацистському полоні опинилося 3,6 млн. солдатів та офіцерів Червоної Армії, третину яких-1,3 млн.- становили українці. З початком вторгнення нацистських військ керівництво СРСР закликало населення до всенародного опору загарбникам. Протягом перших трьох місяців війни з областей України до лав армії та флоту було мобілізовано 2 млн. чол.., ще понад 2 млн. працювало на будівництві оборонних споруд. З числа добровольців формувалися загони народного ополчення та винищувальні батальйони. Зазнавши в Другій Світовій війні величезних втрат та руйнувань, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому свято Перемоги 9 травня 1945 р. це також і свято її народу. Сталінський режим, вимагаючи від українців жертв та мобілізувавши до Червоної армії мільйони їхніх представників, змушений був звертатися до національних почуттів цього народу. Він закликав їх боротися проти Гітлера, щоб відстояти свою рідну культуру, мову, українську державність. За роки війни Україна втратила 8 млн. чол.. – пяту частину населення. Місто обезлюднювало і лежало в руїнах. Промисловість та сільське господарство перебувало у стані розрухи.

У цих надзвичайно складних умовах почалася відбудова народного господарства України. Для відбудови було виділено понад 18 млрд. карбованців. Перш за все кошти використовувалися на найнеобхідніше: електрообладнання, кабель, силові трансформатори. Значних успіхів вдалося досягти у відбудові основних галузей народного господарства.

Окупаційні власті здійснювали широкомасштабну програму пограбування країни. До Німеччини вивозили устаткування , сировину , метали , продовольство , товари мистецтва , музейні експонати і навіть родючі українські чорноземи. На роботу в промисловості й сільському господарстві Німеччини , по суті в нацистське рабство, було вивезено з України 2,3 мільйонів працездатних чоловіків і жінок. До цих людей відноситься Васянович Іван Петрович , який народився 17 січня 1924 року у селі Мелені. Іван Петрович розповів як це відбувалося в своєму інтерв’ю . Моя бабуся також перебувала на примусових роботах у Німеччині . На жаль вона вже померла , але її історію розповіла моя мама. Мою бабусю звали Васянович Олександра Олександрівна , яка народилась 1 листопада 1924 року . У Німеччині вона працювала на заводі у місті Кемпінг . Завод мав назву «Дрослер Драт» .Там вони виробляли колючий дріт для концтаборів. Хазяїна звали Волднілер Гайне. Було дуже тяжко , годували бруквою , турнепсом де іноді були черви. У бабусі був добродушний бригадир. Він завжди приносив шматочок хліба й кусочок ковбаси. У Німеччині нашим жінкам заборонялося носити хустки , розмовляти з німцями і особливо з ними зустрічатися. Цей завод дуже часто бомбардували так було вбито наших односельців. У 1945 році радянські війська почали бомбити місто Кемпен. Наших відправили до Польщі звідки моя бабуся дісталась до Житомира.   

    Отже , Друга світова війна була однією з найдраматичніших і разом з тим найграндіозніших подій світової історії. У її вир були втягнуті всі регіони, всі області, райони, міста, села України. Війна вплинула на долю кожної сім’ї .

Інтерв'ю з Горбата Марія Василівна

 Свідок Великої Вітчизняної війни, справа- її дочка – її дочка  Антонюк Ганна Миколаївна. Марії Василівні 8 років. Народилася 11 вересня 1922 р. в селі  Злобичі Коростенського району Житомирської обл.. Ця бабуся є сильною, вольовою людиною. Особливістю є те, що вона завжди з весни до осені ходить босоніж. Звідти і має Марія Василівна міцне здоров’я.

     1. Маріє Василівна, скільки вам було років в той час, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна? Звідки ви дізналися про неї?

Коли розпочалася війна, мені було 19 років. Працювала я тоді в Коростені, на хлібопекарні. Зранку, повертаючись зі зміни додому, я почула страшенний рев і побачила, що Коростень бомбардують німецькі літаки. Перші бомби почали падати на Воєнний городок. Я перелякалася до смерті, бо зрозуміла, що прийшло величезне горе. Зі страхом я швидко побігла додому. З цього часу цей страх жив поруч із кожною людиною в моєму селі.

  

  2. Коли німецькі війська вступили в Злобичі? Що діялося під час окупації в вашому селі?

Відразу після бомбардування Коростеня, десь в кінці липня німці захопили село. Вони вели себе у селі як господарі. Заходили у будь-яку хату та забирали їжу, худобу, різні прикраси, речі. Багато німців жили в хатах як квартиранти. Люди годували, прасували їхній одяг, прислужували у всьому, бо боялися. В мене дома також жили німці. Хоч вони і були ворогами, та не ображали мене і мою сім’ю. В моїй хаті ці німці зустрічали Новий рік, а я з мамою сиділи на печі та боялися вилізти. Німці співали, веселилися, танцювали, а коли почули, що наші наступають швидко повтікали з хати. Вони залишили свої речі, їжу, навіть двері не закрили. По приході в село німці також назначали поліцаїв. Вони особливо допомагали їм. В Злобичах поліцаєм був мій сусід. Це молодий хлопець, якого природа наділила характером дикого звіра, і родився він , мабуть, від вовчиці, а не від людини. Багато людей настраждалося від нього. Одного разу поліцай навів німців до однієї жінки. Звали її Настя. Він сказав, що у неї є багато різного добра, а насправді вона нічого не мала, бо все вже віддала. Прийшовши, німці почали вимагати харчі. За те, що Настя нічого не дала їм, вони її розстріляли.  

  

   3. Якою була ваша сім я ?

Моя сім’я була н7евеликою: мати – Ярина, батько – Василь, я, брати Степан та Павло. Степана та батька на початку війни мобілізували. З тих пір я них не бачила. Менший брат Павло з 14 років охороняв військовий штаб Червоної Армії, який був від нас через дорогу. Потім, коли йому виповнилося 16 років, Павла забрали служити. Служив він 7 років і за цей час приїздив додому лише один раз.

   

  4. Розкажіть, чи великих руйнувань зазнало село?

Звичайно, село було поруйноване, дороги зіпсовані. В кого хата ціла, той там жив, а в кого вже не було хати – рили землянки. За селом проходили бої, все навкруги горіло, вибухало. Було у цей час дуже страшно.

  

   5. А що було з вашою хатою? Де ви жили, коли були бої?

Моя хата ще до цих пір стоїть. Тільки під час одного бою  в стіну попав осколок снаряда і вона трохи поламалась. Найстрашнішим був той час, коли йшли бої. Ми жили в землянці. Її викопали всі разом: я, мої сусіди. Там і разом жили. Землянка знаходилися на полі, біля хати. Всередині ми зробили ліжка, стіл та пічку, щоб варити їсти та грітися. Був такий час, що ми декілька днів взагалі не затоплювали пічку. Тоді була зима, великий мороз, німці наступали. Найважче було вночі, бо як хтось запалить пічку, то німці побачивши дим, відразу скидали туди бомби. І ми сиділи в холоді. Цілу ніч не спали, бо боялися, до того ж було дуже холодно. Одного разу закінчилася вода. Набрати її можна було з джерела, яке лише одне не замерзло. Воно знаходилось внизу мого поля, біля річки. Набрати води зважився лише мій сусід – Дмитро. Він повзком добрався до джерела, набрав відро води та повернувся назад. Також в тій землянці ми всі гуртом приймали родини в моєї сусідки Ганни. Вона народила дівчинку. Назвали її Надійкою. Взагалі тоді було страшно й вийти з тієї землянки, так все гуло, що земля здригалась.

  

   6. По всьому Корост енському районі, по всій Україні відбувалося багато розстрілів євреїв? Чи було щось подібне у Злобичах?

Звичайно було. Десь через тиждень після окупації більше 40 євреїв чоловіків німці розстріляли., а жінок з дітьми погнали до Коростеня. Назад ніхто не повернувся, а куди вони ділися я до цих пір не знаю. Розстрілювали не тільки євреїв. Жертвами були поляки , сім’ї голови колгоспів, сільради, партизани, Офіцери Червоної Армії.

   7.Чи багато було вивезено молоді до Німеччини? Чому вас не забрали?

Ще в листопаді 1942 року на різні роботи до Німеччини почали вивозити молодь. Спочатку були добровольці. Німці казали, що там їм буде добре, матимуть зарплатню. Дехто з моїх односельчан повернувся з Німеччини. Вони розповідали, що , хто був у хазяїна, тому було легше. Хто був на заводі – працювали дуже тяжко. Вже потім почали силою забирати на ці роботи. Багато моїх друзів поїхало до Німеччини та не повернулося. Мене не забирали, бо мала вже дитину. Восени 1941 р. я одружилася і вже в 1942 році в мене народилася дитина – дочка Ганна. Чоловік мій загинув у бою під Щорсівкою. Родом він був з Росії.

   8. Під час війни існувало багато партизанських організацій. Може й партизани були й біля Злобич? Чи йшов хтось туди з вашого села?

Партизани біля села з’явилися на початку 1943 року. Жили вони у лісі. Партизани були чужі люди, не мої односельці. Багато хлопців допомагало їм з продовольством., зброєю. Якось, коли німці були в селі, пропав один німецький командир. Тоді всіх людей було загнано за село і оціплено німцями. Вони вимагали від нас, щоб ми сказали їм, де цей командир і хто його вбив. Якщо не скажемо, то вони всіх нас мали розстріляти. Ми цілісінький день простояли. Всі злякані. Я з дитиною на руках тільки стояла та молилася. Ця каторга відбувалася до тих пір, доки Семен не привіз того німця на возику. Він був ледь живий. Німець сказав, що ми не винні, його поранив партизан. Це нас і врятувало. Якби німця не знайшли, то нас би розстріляли.

   9. Майже всіх чоловіків було мобілізовано. Хто ж займався господарством?

У селі всю роботу приходилося робити жінкам, старим дідам та дітям. Ми мусили і орать, і косить, і молотить, бо не було кому допомагати. Біля хати була у мене невелика городина. Там і садила картоплю, а орать приходилося коровою. Як же було боляче, коли по тому городі проїхали танки. Вони перемісили мені всю картоплю, почавивши її.

   10. Ви пережили всю війну, побачивши багато страшного та героїчного. Що найбільш сколихнуло вас?

Всю війну жила в страху. Вона принесла мені багато втрат, залишила мене вдовою, мою дитину без батька. Дуже багато солдат були справжніми героями. Найбільше мені запам’ятався А. Усенов. Саме він пожертвував собою заради нас. Він кинувся з мінами під головний німецький танк та підірвав його. Саме це змусило німців відступити.

Стаття в газету «Життя» «Життя людей  в роки Великої Вітчизняної війни»

На світанку 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина порушивши договір про ненапад, раптово, не оголошуючи війни бомбардувала аеродроми, залізничні вузли, та ряд міст – Київ, Мінськ, Одесу, Севастополь, Мурманськ. Авіаційному удару було піддано і Коростень, як один з важливих в стратегічному відношенні залізничних вузлів. «Що можна сказати про перший місяць війни?»Паніка, нерозбериха, поодинці чи групами тікали з фронту солдати, евакуація людей та колгоспної худоби. Як буває в таких випадках розповсюджується різні слухи та балачки. Ніхто нічого не знає, всі в страху, загальна паніка – такими є перші спогади про війну Марії Василівни. Вона в своїй голові тримає жахливі картини того часу.

  На початку німецькі війська досягли Коростенщини. Першими вони почали атакувати Коростень. Якраз свідком цих атак і стала Марія Василівна. Маючи значну перевагу в живій силі та техніці, 5-6 серпня німці підійшли впритул до Коростеня і 7 серпня захопили його. Після міста німці зайняли і навколишні села, у тому числі і село Злобичі. З перших днів окупації фашистські загарбники встановили жорсткий окупаційний режим, тільки до кінця 1941 р. в місті та селах району було розстріляно близько 5000 мешканців краю. 1600 сільських жителів було вивезено на каторжні роботи в Німеччину. Все це зустрічалося в житті Марії Василівни. Її врятувала від насильницької, тяжкої роботи дочка.

Багато жителів Коростенщини, перебуваючи в окупації, вели боротьбу проти загарбників, беручи участь в підпільних групах  або в партизанських загонах. Вже восени 1941 р. почали діяти підпільні групи в Коростені на чолі з Ю. А. Дубовцевим, А. Г. Климентом та інші. Пізніше було створено партизанські загони ім.. Котовського, ім.. Кірова, ім.. Дзержинського. Партизанський загін, що був біля Злобич, діяв таємно. Вони розповсюджували антифашистські листівки, влаштовували диверсії, вбивали німецьких офіцерів та солдат.

Через Злобичі проходило декілька хвиль наступу, то німецьких, то радянських військ. В листопаді 1943 р. село було звільнено від фашистів, але вже через місяць радянські війська втратили позиції та відступили. На початку грудня німці активізували наступальні бої і 7 грудня біля Злобич прорвали оборону 112- ої  Рильсько - Коростенської дивізії. Німецькі «тигри» посунули на штаб дивізії, назустріч їм кинулася група саперів. Один з них А. Усенов кинувся з мінами під гусениці головного танка та підірвав його, за що посмертно нагороджений званням Героя Радянського Союзу. З розповіді свідка зрозуміло, що вона бачила цей факт історії. Штаб дивізії охороняв її брат, а Усенов став для неї найбільшим героєм. Перегрупувавши війська 28 грудня Червона Армія розпочала наступ. На 31 грудня вся територія Коростенщини була звільнена від фашистських загарбників.

Війна страшною бідою прокотилася по життю людей. Вона залишила дітей сиротами, жінок вдовами, а солдат каліками. Проаналізувавши свідчення Марії Василівни я зрозуміла, що війна об’єднала всю Україну. Життя в роки війни було важке. Кожен жив зі страхом. Вже залишилося небагато свідків тих подій. Такі люди є скарбом історії, адже в їхній пам’яті зберігається ціла ріка спогадів. Цікавлячись історією спогадами у людей ми робимо їм приємно. Хоч і через цю цікавість вони порушують давно забутий біль та все одно радіють тільки тому, що про них пам’ятають, що вони ще потрібні, що їхні заслуги не забуваються.           

Інтерв’ю взяте в учасниці Другої Світової війни Мойсеєнко Марії Дмитрівни, яка народилася 3 лютого 1926 р. в селі Мелені, в якому проживає й досі.

Розкажіть будь-ласка, як ви потрапили до Німеччини?

Це було одного червневого дня 1942 р. Люди тоді сіяли на колгоспних полях соняшники, там була і я. Ми сіяли, а в обідню перерву пішли додому обідати. І тут прийшли німецькі поліцаї і забрали нас усіх молодих до сільської ради. Там вони нас держали до вечора, а у вечорі нас посадили і повезли до Чоповицької школи. Нас там держали до ранку. Та раптом посадили на підводи по чотирьох чоловік та по двох поліцаїв та повезли на станцію, а там посадили у вагони, які йшли до Німеччини.

У яких умовах ви їхали?

Ми їхали у вагонах з під вугілля. Там нам не давали не їсти, ні пити, навіть не пускали в туалет. , а коли відпускали , то йшли заді за нами та стояли біля нас. По дорозі до Німеччини, якийсь невідомий замінував вагон нашого поїзда та негайно зірвав його із самим собою. Але нам повезло, ми були в останніх вагонах , а вибух був на початку поїзда.

А куди вас везли?

Вузли нас до Східної Прусії (зараз Кенінсберг) в місто Ельфект. З відти мене забрав хазяїн та повіз додому в село Пройшмарт. Там я робила всього три місяці, з літа до осені. Я була там так мало, тому що я і ще п’ятеро чоловік вирощували у нього квіти і потім продавали, а коли настала зима та к4віти перестали вирощувати, то ми йому більше не потрібні були і він нас віддав у арбайцант.

Як він ставився до вас?

До нас він ставився дуже погано. Їсти нам давав погано. Інколи ми мусили варити собі суп з брукви, для того щоб щось поїсти. Хліб нам давали із тирси. Але в одному нам пощастило, він нас не бив, так його сусіди своїх рабів.

Що сталося з вами далі?

Із  арбайцанту мене знову забрали до родини. В тій родині була тільки одна жінка. Дітей у неї не було, а чоловіка забрали до армії в Прагу. У неї у рабстві було ще таких як я шестеро чоловік. Ми були в неї до 1943 р. , поки нас не визволили.

Що ви там робили?

В неї ми були на господарстві. Ми їй все допомагали, і по городі, і по хазяйству. В цієї господарки було все: кури, коні, корови, гусі та багато іншого.

У цієї господарки була ваша доля така як і у першого хазяїна?

Ні, до нас вона добре ставилася. Вона нас не ображала, не била, якщо нам було не зрозуміло, то могла декілька раз пояснити, або показати як те чи інше робити. Ще вона нам давала їжу, яку сама їла. Навіть свій хліб вона пекла. Коли ж приходили якісь перевіряючи, то вона нам казала, щоб ми не казали їм того , що вона гам дає їсти.

Що ж трапилося з вами після звільнення?

Після звільнення, так як ми були на самому краю Німеччини, то мене забрали радянські війська у збройний пункт. А звідти мене повели разом із дорожніми на саму передову, Ідучи з дорожніми, хлопцям яких визволили з рабства давали зброю та посилали на самий перед воювати з солдатами. Жінки йшли позаду. Але таке траплялося, що я разом з іншими жінками мусила допомагати солдатам строїти невеликі мости, дороги для того щоб було легше пересуватися по розвалених містах та селах.

Із дорожніми ви були до самого кінця війни?

Ні. Із дорожніми ми дійшли до самого Берліна. А там мене та інших звільнених людей, які вижили помістили в гарнірований госпіталь в частину № 51422.

Яка подальша була ваша доля в цьому військовому гарнізонному госпіталі?

В цьому госпіталі я мусила робити все, що мені загадували. Я там робила, так би мовити за різними спеціальностями. Там ми мусили носити спеціальний одяг із емблемами з надписом «ОСТ». Тут я перебувала до 1947 року. Після цього мене відправили додому.

Як ви дізналися, що закінчилася війна?

Це було 9 травня 1945 р. Коли я вийшла на вулицю, то побачила, що по вулицях ідуть радянські солдати , стріляють та щось кричать, я подумала, що нас обстрілюють, але коли спитала у солдат, то дізналася, що Німеччина здалася, тобто кінець війні. Це була надзвичайна радість для мене.

  

Стаття в газету «Слово»

«Праця в Німеччині…»

22червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Проти Радянського Союзу було розгорнуто 190 дивізій , у складі яких налічувалося 4,7 мільйонів чоловік ,3900 танків , 4800 літаків , 43800 гармат. Арміям Німеччини та її союзників протистояли понад 180 радянських дивізій. Радянська армія мала значну перевагу в танках і авіації - понад 10 тисяч танків і 8 тисяч літаків. Але вже першого дня на радянських аеродромах було знищено понад 1200 літаків. Противник бомбардував мости , залізничні вузли , знищував склади боєприпасів , пального і продовольства , які, відповідно до намірів воювати на чужій території були зосереджені в прикордонній смузі. Німецькі війська забезпечили собі значну перевагу. І вже Влітку – восени незважаючи на впертий опір Червоної армії , німецькі війська захопили Прибалтику , Білорусь, майже всю територію України , ряд областей Росії. Німецькі війська окупували територію 1,5 мільйонів кілометрів квадратних , на якій до війни проживало 75 мільйонів населення. До грудня 1941 року радянська армія втратила вбитими , пораненими і полоненими 4,5 мільйонів чоловік.

Велика Вітчизняна війна тривала 4 роки. Вона була дуже запеклою. Але 9 травня 1945 року ми ПЕРЕМОГЛИ. В передмісті Берліна представники німецького верховного командира підписали акт про беззастережну капітуляцію Німеччини , прийняту маршалом Радянського Союзу Г.Жуковим спільно з представниками США, Великої Британії та Франції.

Війна завдала народам світу неповторних   людських і матеріальних втрат. Принесла страждання та випробування мільйонам мирних жителів. Які зазнали бомбардування , голоду і геноциду;з’явились мільйони бездомних та дітей – сиріт. Під час війни було знищено тисячі міст і сіл , пам’ятників культури і мистецтва , створених працею багатьох поколінь.

 Друга Світова війна – це жорстка та нещадна боротьба Радянського Союзу проти Німеччини та її союзників. Вона відбувалася 1939р. -1945 р.р. Ця війна забрала дуже багато життів. Вона нікого не щадила. Але моє інтерв’ю стосується лише 1942 року. Цей рік занесений в історію як рік знущання окупантів над українським народом. Саме в цьому році до Німеччини вивозили українське устаткування, сировину, метали, продовольство, товари мистецтва, музейні експонати та навіть родючі українські землі. А разом з цим вони вивозили до Німеччини у рабство і наших найцінніших та найпрацездатніших чоловіків та жінок. В цей рік було вивезено приблизно 2,3 млн. чоловік, а разом з цими  людьми і нашу оповідачку., яка погодилася дати мені відповіді на деякі запитання про її долю після загарбання українців окупантами.

За роки війни Україна втратила 8 мільйонів чоловік – п’яту частину населення : 2,5 мільйонів чоловік загинули в боях . 5.5 мільйонів становили знищені військовополонені та цивільні особи.

Інтерв’ю з Васянович Ганною Тофілівною.

1.Коли і де народився ваш тато?

- Мій батько ,Касянович Тофіль Максимович, народився в селі Мелені ,тоді Чоповицького району ,у 1912 році.

2. Ким і де він працював?

- Працював мій батько на гнуто-меблевій фабриці в селі. Був стахановцем , за що мав заохочення поїхати на лікування в санаторій міста Одеси.

3. чи служив Тофіль Максимович в Радянській армії7

- За станом здоров’я  мій тато не служив в Радянській армії, та на фронті він все-таки був.

4. коли забрали його на війну7

- На війну забрали в жовтні 1944 року. Тоді війна проходила в Східній Прусії(Німеччина).

5. Чи довго він воював?

- Ні, доне довго. Він загинув 16 січня 1945 року.

6. Як загинув ваш батько?

- При яких обставинах загинув тато мені не відомо.

7.Як Ви дізнались про його загибель?

- Нам додому прийшло повідомлення, що вибув з воєнної частини.

8. А чи писав він додому з фронту листи? І про що в них йшлося?

- Перед своєю загибеллю він писав додому листи. В них йшлося про те , що вони будуть заступати в оборону. Ще писав , що на душі погані передчуття…….Так і сталося – загинув.

Стаття в газету «Доля»

«Пам'ять нетлінна»

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз.З початком вторгнення нацистських військ керівництво Союзу Радянських Соціалістичних Республік закликало населення до всенародного опору загарбникам. Ця війна була для більшості людей Великою Вітчизняною війною , тобто справедливою, визвольною. Відповідно до директив створеного 30 червня 1941 року Державного комітету оборони , який перебрав на себе всю повноту влади в Радянському Союзі , йшла мобілізація засобів і ресурсів в Україні. Протягом перших трьох місяців війни з областей України до армії і флоту було мобілізовано 2 мільйони чоловік. З числа добровольців формувалися загони народного ополчення та винищувальні батальйони. Одночасно здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад

         Вимагаючи від населення надзвичайних зусиль сталінське керівництво , разом з тим , деякий час замовчувало інформацію про справжнє становище на фронтах. І лише тоді , коли правду приховувати вже було неможливо, в зведеннях Радінформбюро з’явились короткі повідомлення про обстановку в зоні бойових дій , роботу радянського тилу , окупаційний режим на захоплених територіях міжнародні події.

          Звістка про початок Великої Вітчизняної війни і про мобілізаційні заходи не оминула і Коростенщину . а особливо родину Касяновича Тофіля Максимовича, жителя села Мелені. Нажаль зараз його вже немає в живих , але залишилась його любляча донька ,Касянович Ганна Теофілівна.Вона і розповіла нам про свого батька.

          Війна….Вона забрала життя мільйонів людей.Не оминула вона і Касяновича Тофіля Максимовича. Через стан здоров’я в перші роки війни його не брали на війну. Та коли в 1944 році була нестача робочої сили , його забрали на фронт. Вдома залишилася дружина і півторарічна донька Ганна. В січні 1945 року жахлива звістка повідомила про загибель чоловіка і батька. Перші дні були нестерпними…Але вони все витримали…

           Зараз Васянович Ганна Теофілівна вчитель музики і образотворчого мистецтва , етики і естетики . в минулому заступник директора з виховноъ роботи школи. про свого батька вона не забувала ні на хвилину. Згадувала його в тяжкі хвилини і проклинала ту страшну війну , яка його забрала. Свій біль і тугу за батьком вона виливала у віршах , один з яких представлено:

Прокляття шлю війні  ( до 40-річчя перемогои)

Війна забрала в мене тата

У сорок п’ятім у злому січні

А рана в серці ще ятриться

Й, мабуть, залишиться навічно

Нас двох із мамою лишив він

Коли мені було два роки,

Не встиг натішитись дочкою,

Що мудрувала перші кроки.

Так і не знаю я татуся…

Дивлюся з жалем лиш на фото,

А в серці біль торкає струни,

Шукаючи найтяжчі ноти.

О, важко нам було без нього:

Мені малій, молодій мамі,

Та у найскрутніші хвилини,

Стояла злагода між нами.

Ми розуміли одна одну,

Війна обох нас покарала:

Забрала в жінки чоловіка,

В дочки – злодійка – батька вкрала.

Війна забрала  в мене тата…

Листи диш спомин на столі,

Хай буде проклята навіки,

Чума ця чорна на землі!

І залп святої Перемоги

Що 40 літ гримить на світом,

Хай буде твердим, непохитним,

Чумі – війні людським одвітом.

Хай буде мир на всій планеті,

Спокій на морі і на суші,

Хай радуються сонцю та зорям,

Хай не кричать дитячі душі:

Війна забрала в мене тата…

На фото Васяновч Ганна Тимофіївна 1933 року народження. Пані Ганна проживає в селі Полянка Коростенського району Житомирської області по вулиці Молісова будинок 1.

-         Доброго пані Ганно. Розкажіть будь ласка про початок війни у вашому селі?

Добрий день. Коли почалася війна мені було 9 років. Ми разом з мамою та сестрою, старшим братом Васянович Олександром Тимофієвичем 1929 р. народження сиділи в хаті на печі. Раптом прибіг батько і сказав, щоб ми вийшли з хати, і йшли через ліс на поле, де стоїть наше нове село. А сам побіг до трактора, щоб перевезти хату. Коли ми вийшли з хати, то побачили над головою німецькі літаки, а через декілька годин вони були уже над нашими будинками. А ще через декілька годин німецькі солдати спокійно ходили по нашому селі і якщо їм щось не сподобалося то вони вбивали жителів нашого села.

-         Чи кидали німці бомби на ваше село?

Ні, бомби на наше село німці не кидали. Але, коли вони ввійшли в село, то позабирали все що в нас було: їжу, худобу. Моя сестра Надія 1939 р. народження спала в колисці. До нас у хату зайшов німецький солдат і почав голосно говорити по німецьки, ми звичайно нічого не розуміли і тим самим розбудив Надійку. Надійка почала голосно плакати, німець ухватив зброю і хотів застрелити сестру, але мама стала на коліна і просила не вбивати Надійку. Німець виявився дуже доброю людиною і не вбив сестру. Потім він часто заходив до нас у гості.  

       -      Що ви їли під час війни?

Їли ми мало, тому що в сім’ї нас було п’ятеро і нам треба було ділити їжу на всю сім’ю. Звичайно їжі було більше, ніж під час голодомору. Було таке, що німці заходили в хату та заставляли маму готувати їжу. Забирали із собою яйця, молоко, кури. Вони могли зайти в будь-яку хату і забрати в людей всю їжу.

-         У вас була худоба?

Із худоби у нас був кінь, і того у нас забрали німці. Ми жили бідно. Завжди економили їжу. Були дні, коли ми взагалі не їли, бо мама збирала їжу для німців. Якщо німецьким солдатам не давали їжі, то вони могли вбити дитину, батька або матір.

-         Ви щось садили на городі?

Ми садили картоплю та ще різні овочі.

-         Яке було медичне обслуговування в вашому селі?

Медичне обслуговування було не дуже добре, невистачало ліків, медсестр, і тому в госпіталі допомагали старі люди, ранені, які могли ходити. У будинку моєї бабусі був госпіталь, туди привозили солдат з різними травмами. В госпіталь навіть привозили німецьких солдат, в яких не було руки, ноги та інші важкі травми.

-         Дякую пані Ганно за інтерв’ю. Із ваших слів я більше дізналася про те як у війну страждало наше з вами село.

Стаття в газету «Назавжди в наших серцях»

  

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Початок війни був для СРСР вкрай несприятливим. Німеччина бомбардувала мости, залізничні вузли, знищувала склади боєприпасів. Спроба зупинити противника на старому державному кордоні не вдалась. Німецько - фашистські війська прорвали оборону Південно-Західного фронту і 11 липня підійшли до річки Ірпінь, за 15 км від Києва. Перебуваючи у винятково складних умовах , радянські солдати та офіцери чинили запеклий опір загарбникам. Але в ході початкового етапу війни бійці Червоної армії не мали змоги виконати свого військового обов’язку. Не вистачало навіть гвинтівок. Було чимало випадків, коли деморалізовані командири великих з’єднань втрачали контроль над подіями і навіть кидали війська напризволяще. До середини  липня Південно-Західний фронт втратив 2648 танків з 4100. В авіаційних частинах до 11 липня залишилося всього 249 літаків. У листопаді 1941 р. в фашистському полоні опинилося 3,6 млн. солдатів та офіцерів Червоної Армії, приблизно з яких 1,3 млн. чол.. –становили українці. Воєнно -політичне керівництво країни, очолюване Й. Сталіном своєю антинародною внутрішньою і авантюрною зовнішньою політикою поставило СРСР на межу катастрофи. Кращі військові кадри Червоної Армії були знищені, про що добре знало німецьке командування. В армії не заохочувалась ініціатива командирів, а це породжувало схильність до шаблонів та застарілих ідей та схем. Бойова підготовка була дуже низькою. Якщо радянсько-військова техніка та озброєння поступалося німецьким, то кількістю їх перевагами. Переозброєння відбувалося повільно. Сталін не вірив фактам, котрі свідчили про підготовку Німеччини до вторгнення. Коли ж стало відомо, що війна неминуча, з’явилася директива про приведення військ до бойової готовності. Але у військах цей наказ отримали тоді, коли війна вже почалася. У розташуванні військ усередині округів було багато недоліків та помилок, скористувавшись якими, німці у перші дні війни здійснили глибокі прориви й оточили великі радянські з’єднання. Суттєвим прорахунком був демонтаж інженерних оборонних споруд на радянсько-польському кордоні, котрі в 1939 р. опинилися в тилу Червоної Армії.

7 липня  розпочалася оборона столиці України Києва, яка тривала 72 дні. До військ  Південно-Західного фронту, що обороняли Київ, влилося 200 тис. жителів столиці і ще 900 тис. добровольців поновили народне ополчення та винищувальні батальйони, 160 тис. чоловік працювало на будівництві оборонних споруд.

Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили 16 липня Кишинів. В грудні 1941 р. радянські війська провели успішну наступальну операцію під Москвою.

       Як ми вже дізналися, із слів очевидця Васянович Ганни Тимофіївної  та з історії, що боротьба була кровопролитною. Наші війська втратили багато солдатів та зазнали значних втрат.